СПÜВАНКА ЗА РУСИНСЬКЫЙ КРАЙ Зо мнов ни перестануть войовати Й товды, кой вмру. Айбо мене нияк ни збировати – Ни заберуть, Ани убють русинської идиї – Она живе И в нас, и в тых, тко лиш иде до ниї
Рубрика: Творчество Ивана Петровция
Русинский поэт И. Петровций «Кой вд житю ишов им в гостї, быв им босый, ги дїтвак. Ни было в ня в серци злости…»
ДУМКА Кой вд житю ишов им в гостї, Быв им босый, ги дїтвак. Ни было в ня в серци злости, Щастя ймав им просто так. Йду ид смерти – ба ци в гостї
Русинский поэт Иван Петровций «Онь до смерти байловав им жити. Байловав им быти без біды, та нияк ни мüг им серенчу имити…»
Онь до смерти байловав им жити. Байловав им быти без біды, та нияк ни мüг им серенчу имити –вшыткы кловпоты вели ня до іды, до одїваня, до строїня, до планüв.., што ми даровали пустоту, в
Русинский поэт И. Петровций «Моє житя, ги тота цирьков: хоть – нидостроєна, а – файна…»
Моє житя, ги тота цирьков: хоть – нидостроєна, а – файна: є в ньüм краса своя и тайна, а вшытка сущнüсть – наповирьхы!.. Автор: Иван Петровций Камнянка – над – Осойом 14 юлія 2006 год Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир
Русинский поэт И. Петровций «Там, де я ся родив, там ниє Тої хыжі, в котрüв я ся родив, путичок гузинькый щи ся вє…»
ИННИШНЬЫМ Там, де я ся родив, там ниє Тої хыжі, в котрüв я ся родив… Путичок гузинькый щи ся вє – По слїдах дїточых мене водить. Надо мнов – иннишности огром, Поза мнов
Русинский поэт И. Петровций «Дїтинство, де сь? – Дны радости?!.. Єден, ги перст, на старости…»
Дїтинство, де сь? – Дны радости?!.. Єден, ги перст, На старости. Браты з вüтцьом И сестрами, Гикой яйце, Ня пестили. Типир дüйшло Житя кüнця. Ни уйшло нич З того яйця. Йих – всьых! – ниє…
Русинский поэт И. Петровций «Кой умирав Сократ, овüн пердїв, гикой сїлська убысрана кобыла, бо, вмерти хотячи, утрову йзїв…»
СОКРАТ Кой умирав Сократ, овüн пердїв, Гикой сїлська убысрана кобыла, Бо, вмерти хотячи, утрову йзїв, Што нараз лем жолудок му спалила. Ни мав й до смерти правого путя: Изудну го и пучило, й
Русинский поэт И. Петровций «Айно, й до днись ни уросли в ня крыла…Вже й чяжко хожу – ногы ледвы йдуть…»
Житя ся минать – так и має быти! – За цятков цятка з тїла сила йде. Того, што было, вже ниє нигде, Тай вто, што є, ничим уже ни ймити. Вперед поникаву – онь
Русинский поэт И. Петровций «Мене ни приголубить небо, мене ни упестить зимля…»
Што на сьüм світї ты назбаєш? – Робота, ідїня, питя… Всьо, што называть ся житя, Гибы й ни было го – минає. Мняккоє небо, твирдь земна, Людськоє тїло низемноє, Што пак в земли ся упокойить, Кому
И. Петровций о супруге «Смертный вітер на мене війнув, з тїла утекла держача сила: На два мийтры в земну глыбину…»
Через тыждинь по смерти мої жоны Валентины я быв написав аттакый стих, котрый им быв загубив, а дниська м го найшов. Туйкы го печатаву: С П Ü В А Н К А П Р О Щ