ЗАПРОШЕННЯ ДО ПОДОРОЖІ Предивний край, залитий туманами нашої Півночі, його б можна назвати Сходом Заходу, Китаєм Європи, настільки там дала собі волю розгарячена й примхлива вигадка, з такою терпеливістю й наполегливістю прикрасила вона його химерною і ніжною рослинністю. Справжня Земля обітована, де все гарне, багате, спокійне, бездоганне; де пишнота радісливо милується порядком; де житття до знемоги буйне і так ніжно вдихається; звідки прогнані безладдя, метушливість, несподіваність; де щастя з тишею поєдналися; де навіть кухня й та поетична і одночасно ж ситна й збуджуюча, де все схоже на вас, мій янголе дорогий. Тобі добре знане це гарячкове боління, що охоплює нас посеред холоду, незгод, ця туга за краєм, якого і не знаєш, ця знемога од цікавості? Є місцина, схожа на тебе, де все гарне, багате, спокійне, бездоганне, де вигадка звела й оздобила справжній Західний Китай, там так ніжно вдихати життя, де щастя з тишею поєдналися. Це там, тільки там би нам жити, це там, тільки там варто вмерти! Так, тільки там би нам дихати, мріяти і подовжувати години нескінченністю відчувань. Один музика написав «Запрошення до вальсу»; а хто напише «Запрошення до подорожі», яке б можна подарувати коханій жінці або ж сестрі-обраниці? Так, лише в цім повітрі добре було б жити – там, де найповільніші години сповнені найглибших дум, де великий вежовий годинник дзвонить щастя з найзаглибленішою і найзначимішою урочистістю. На сяючих полотнищах, на тисненій золотом шкурі, там, за тьмавістю величною, живуть життям своїм таємничим рисунки блаженні, заспокійливі, глибокі, як і душі митців, що їх створили. Проміння сонця, що заходить, перш ніж забарвити багатими своїми кольорами залу для снідання чи світлицю, тонко проціджується розкішними тканинами та високими фігурними вікнами, що розмежовані свинцевими поперечками на безліч квіток. Широкі, забавні, химерні меблі оснащено замочками й криївками, як і всі витончені душі. Свічада, метали, тканини, золоті й срібні вироби, порцеляна втішають очі німою й таємничою симфонією; і з усіх речей, з усіх закутин, шухлядних щілинок, зі зборок тканин струмує якийсь особливий аромат, якісь повернись-на-Суматру пахощі, мов би жива душа цих світлиць. Справжня Земля обітована, кажу я тобі, де все гарне, чисте і осяйне, як незаплямоване сумління, як величний ряд кухонного начиння, як сяючі золоті й срібні вироби, як оздоблені каменями коштовності! Скарби всього світу стікаються сюди, неначе в дім до працьовитої людини, яка вже удостоїлася пошани всього світу. Дивовижний край, звищий од інших, як Мистецтво звище од Природи, країна, де природу оновлено мрією, де вона виправлена, прикрашена, переплавлена. Хай шукають, хай ще шукають, хай відсувають межі свого щастя, ці алхіміки садівництва! Хай встановлюють премії в шістдесят і в сто тисяч флоринів для того, хто вирішить ці честолюбивіпроблеми. Я ж, я віднайшов мого чорного тюльпана, я віднайшов моюблакитну жоржину! О незрівнянна квітко, тюльпане віднайдений мій, о алегорична жоржино, це там, чи не так само, у тім прекраснім краї, такім спокійнім і замріянім, варто жити й цвісти? Чи не була б ти там обрамована схожим на тебе, чи не могла б ти там сама на себе задивлятися, і, скажу, мови містиків користаючи, – ти бачила б себе у своїй же відповідності. Мрії! Одвічні мрії! Бо ж наскільки душа чутливіша й ніжніша, настільки мрії оддаленіші од можливого. Кожна людина носить у собі свою долю природного опію, який виділяється і відновлюється, ненастанно; і, від народження до смерті, чи багато нараховуємо годин, сповнених справжнього радіння, вдалих і свідомих дій? Чи житимемо там колись, чи перенесемося колись у ту картину, яку мій дух нарисував, у картину, на тебе схожу? Ці скарби, ці меблі, ці розкоші, цей запах, ці пахощі, ці квіти чарівні, це – ти сама. І ще ти – ці великі ріки й спокійні канали. А оці величезні кораблі, що плавають, навантажені багатствами, і з яких зринають одноманітні робочі пісні, це – мої думки, що позасинали і вколисуються на твоїх грудях. Ти лагідно ведеш їх у море, ім’я якому – Нескінченність, і тут же віддзеркалюєш глибинність неба у прозорості твоєї прекрасної душі; і коли, натомлені хвилями й навантажені багатствами Сходу, кораблі повертаються в рідний порт, це знову вони, мої збагачені думки, що вертаються з Нескінченності до тебе. Автор: Иван Петровций
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
