Русинский поэт и писатель И. Петровций «Предивний край, залитий тума­нами нашої Півночі, його б можна назвати Сходом Заходу, Ки­таєм Європи…»

Русинский поэт и писатель И. Петровций «Предивний край, залитий тума­нами нашої Півночі, його б можна назвати Сходом Заходу, Ки­таєм Європи…»

ЗАПРОШЕННЯ  ДО  ПОДОРОЖІ

Предивний край, залитий тума­нами нашої Півночі, його б можна назвати Сходом Заходу, Ки­таєм Європи, настільки там дала собі волю розгарячена й примхлива вигадка, з такою терпеливістю й наполегливістю прикрасила вона його химерною і ніжною рослинністю.

Справжня Земля обітована, де все гарне, багате, спокійне, бездоганне; де пишнота радісливо милується порядком; де житття до знемоги буйне і так ніжно вдихається; звідки прогнані без­ладдя, метушливість, несподіваність; де щастя з тишею поєд­налися; де навіть кухня й та поетична і одночасно ж ситна й збуджуюча, де все схоже на вас, мій янголе дорогий.
Тобі добре знане це гарячкове боління, що охоплює нас по­серед холоду, незгод, ця туга за краєм, якого і не знаєш, ця знемога од цікавості? Є місцина, схожа на тебе, де все гарне, багате, спокійне, бездоганне, де вигадка звела й оздобила справж­ній Західний Китай, там так ніжно вдихати життя, де щастя з тишею поєдналися. Це там, тільки там би нам жити, це там, тільки там варто вмерти!

Так, тільки там би нам дихати, мріяти і подовжувати годи­ни нескінченністю відчувань. Один музика написав «Запрошен­ня до вальсу»; а хто напише «Запрошення до подорожі», яке б можна подарувати коханій жінці або ж сестрі-обраниці?

Так, лише в цім повітрі добре було б жити – там, де найповільніші години сповнені найглибших дум, де великий вежовий годинник дзвонить щастя з найзаглибленішою і найзначимішою урочистістю.

На сяючих полотнищах, на тисненій золотом шкурі, там, за тьмавістю величною, живуть життям своїм таємничим рисунки блаженні, заспокійливі, глибокі, як і душі митців, що їх ство­рили. Проміння сонця, що заходить, перш ніж забарвити ба­гатими своїми кольорами залу для снідання чи світлицю, тонко проціджується розкішними тканинами та високими фігурними вікнами, що розмежовані свинцевими поперечками на безліч квіток. Широкі, забавні, химерні меблі оснащено замочками й криївками, як і всі витончені душі.

Свічада, метали, ткани­ни, золоті й срібні вироби, порцеляна втішають очі німою й таємничою симфонією; і з усіх речей, з усіх закутин, шухлядних щілинок, зі зборок тканин струмує якийсь особливий аромат, якісь повернись-на-Суматру пахощі, мов би жива душа цих світлиць.

Справжня Земля обітована, кажу я тобі, де все гарне, чисте і осяйне, як незаплямоване сумління, як величний ряд кухонно­го начиння, як сяючі золоті й срібні вироби, як оздоблені ка­менями коштовності! Скарби всього світу стікаються сюди, не­наче в дім до працьовитої людини, яка вже удостоїлася поша­ни всього світу. Дивовижний край, звищий од інших, як Мис­тецтво звище од Природи, країна, де природу оновлено мрією, де вона виправлена, прикрашена, переплавлена.

Хай шукають, хай ще шукають, хай відсувають межі свого щастя, ці алхіміки садівництва!

Хай встановлюють премії в шістдесят і в сто тисяч флоринів для того, хто вирішить ці честолюбивіпроблеми. Я ж, я віднайшов мого чорного тюльпа­на, я віднайшов моюблакитну жоржину!
О незрівнянна квітко, тюльпане віднайдений мій, о алего­рична жоржино, це там, чи не так само, у тім прекраснім краї, такім спокійнім і замріянім, варто жити й цвісти? Чи не була б ти там обрамована схожим на тебе, чи не могла б ти там сама на себе задивлятися, і, скажу, мови містиків користаючи, – ти бачила б себе у своїй же відповідності.

Мрії! Одвічні мрії! Бо ж наскільки душа чутливіша й ніжні­ша, настільки мрії оддаленіші од можливого. Кожна людина носить у собі свою долю природного опію, який виділяється і відновлюється, ненастанно; і, від народження до смерті, чи багато нараховуємо годин, сповнених справжнього радіння, вда­лих і свідомих дій? Чи житимемо там колись, чи перенесемося колись у ту картину, яку мій дух нарисував, у картину, на те­бе схожу?

Ці скарби, ці меблі, ці розкоші, цей запах, ці пахощі, ці кві­ти чарівні, це – ти сама. І ще ти – ці великі ріки й спокійні канали. А оці величезні кораблі, що плавають, навантажені ба­гатствами, і з яких зринають одноманітні робочі пісні, це – мої думки, що позасинали і вколисуються на твоїх грудях.

Ти лагідно ведеш їх у море, ім’я якому – Нескінченність, і тут же віддзеркалюєш глибинність неба у прозорості твоєї прекрасної душі; і коли, натомлені хвилями й навантажені багатствами Сходу, кораблі повертаються в рідний порт, це знову вони, мої збагачені думки, що вертаються з Нескінченності до тебе.

Автор: Иван Петровций

Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/  и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Добавить комментарий

Left Menu Icon