ФАЛЬШИВИЙ ГРІШ Коли ми відійшли од тютюнової крамнички, мій товариш ретельно розсортував свої гроші, дрібні золоті монети всунув до лівої кишені жилета, а такі ж срібні – до правої; купа важкуватих су потрапила до лівої кишені шароварів і, вкінець, до правої срібна двофранкова монета, яку він попередньо аж надто пильно розглядав. «Дивний і дріб’язковий розподіл!» – мовив я сам про себе. По дорозі нам трапився жебрак, який, увесь тремтячи, простягнув до нас свого картуза. Не знаю, чи може щось хвилювати глибше, ніж оця німа красномовність благальних очей, з яких людина чутлива одноразово зчитує стільки ж покірливості, скільки й докору. А ще в них прочитується ота бездонність ускладненого почуття, яке спостерігаємо в сльозах пса, коли його б’ють. Милостиня мого товариша набагато переважила мою, і я до нього мовив: «Правда ваша, опісля втіхи бути здивованим самому немає насолоди вищої, аніж дарувати таке ж відчуття іншому». – «То був фальшивий гріш», – спокійно відповів мені він, наче виправдовуючи свою марнотратність. Та в мій злиденний мозок, постійно заклопотаний пошуками торішнього снігу (якою виснажливою властивістю обдарувала мене природа!), раптово проникла думка, що така ось поведінка мого товариша може бути виправдана єдино прагненням створити подію в житті оцього злидаря, або ж бажання спізнати всі можливі наслідки, лиховісні чи інакші, до яких призведе фальшивий гріш у руках жебрака. Чи не розміняється він на гроші справжні? А то й до в’язниці доведе. Якийсь шинкар, наприклад, або пекар поспішить, можливо, віддати його під арешт як фальшивомонетника чи збувальника фальшивих грошей. Цілком імовірно, що цей несправжній гріш може стати для якогось збіднілого спекулянта джерелом кількаденного достатку. Отак моя фантазія йшла далі, наділяючи крилами розум мого товариша і роблячи всі можливі висновки з усіх можливих припущень. Та враз він брутально обірвав оці марення і виказав майже мої слова: «Так, правда ваша, нема втіхи приємнішої, аніж здивувати чоловіка, давши йому більше, аніж він того сподівався». Я заглянув йому в зіниці і, нажаханий, побачив, що його очі сяяли незаперечним щиросердям. Отоді я й збагнув, що він жадав створити одноразово і благодійність, і вигідний вчинок; здобути і сорок су, і серце Бога; майже задурно потрапити до раю; зрештою, безкоштовно одержати право називатися милосердцем. Я б майже вибачив йому жадобу злочинної втіхи, на яку зараз вважав його здатним; принаймні, я б міг визнати забавною, чудернацькою оцю пристрасть наражати бідарів па небезпеку; та я ніколи не вибачу йому безглуздості корисливих мотивів. Не можна прощати злосливості, хоча і є певна достойність у відчутті подібної якості за собою; а все ж найнепоправніша вада це – чинити зло з дурості. Автор: Иван Петровций
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
