ПРЕКРАСНА ДОРОТЕЯ Місто знемагає од спеки прямовисного, нещадного проміння сонця; пісок, і той – сліпучий, море ж мінить відтінки щохвилі. Заціпенілий світ, якось наполохано зослаблий, поринає в опівденний спочинок, у спочинок, схожий на солодкаве умирання, коли той, хто привмирає, ще на межі дійсності й марення упивається втіхою свого упокорення. А проміж тим Доротея, міцна й горда, як саме сонце, простує вулицею спустілою, о цій годині єдино жива під неозорістю блакиті; іде вона, тьмавою плямою впливаючи у разюче світло. Виступає, зніжено похитуючи на широких стегнах неймовірно тонким станом. Щільно приталене плаття зі світло-рожевого шовку чітко обрамлює темряву її шкіри й так досконало обрисовує подовжений силует з вигнутою спиною і хтивими грудьми. Червона парасоль, проціджуючи промені, заливає її темнаве обличчя скривавленими рум’янами своїх відблисків. Непомірний тягар розкішного, майже синього, волосся аж підтягує назад її чарівну голівку і цим же надає їй вигляду побідоносного й лінивуватого нараз. В її манюсіньких вушках таємниче подзенькують важкучі підвіски. Час од часу морський вітер одгортає закраїну майоріючої сукні й оголює сяючу, гордовиту її ногу; і, подібна до стіп мармурових богинь, що їх Європа поховала по своїх музеях, її стопа щонайточніше відпечатує свої сліди на дрібнім піску. Сама ж Доротея так дивогідно кокетлива, що радість бути коханою скоряє в ній гордість вільновідпущениці, до того ж, навіть будучи вільною, ходить вона босоніж. Отак, співзвучно шествує вона, життєрадісна, з усмішкою білозубою, і, здається, що десь далеко там, у просторі, вона бачить дзеркало, яке повторює її ходу, її красу. В час, коли навіть собаки скиглять од болю під цим кусючим сонцем, яка непереборна спонука змушує отак іти лінивицю Доротею, прекрасну і холодну, наче бронза? Чому полишила вона свою маленьку, кокетливо прибрану хатину,яку квіти й плетінки легко перетворили в справжній будуар, де стільки задоволення приносять їй оті лагідні причісування, куріння, обмахування віялами та задивляння до дзеркала, обтиканого її великими віялами з пер, у той час, коли море, що вдаряє в берег за сто кроків звідсіль, могутньо й однозвучно підспівує її невиразним мріянням, а залізний казанок, в якім вариться рагу з крабів із рисом та шафраном, шле їй із глибини двору свої подразнюючі пахощі? Можливо, йде вона на побачення з якимось молодим офіцером, котрий десь на далеких берегах прочув од своїх товаришів про славетну Доротею? Простодушне створіння, вона, безумовно, проситиме його описати їй бал в Опері і запитає, чи можна туди входити босоніж, як на недільні танці, на яких навіть старі негритянки п’яніють і скаженіють од радості; а ще вона спитає, чи насправді всі паризькі красуні красивіші од неї. Усіх чарує й взбить Доротея, і була б вона цілком щасливою, якщо б не змушена скопичувати піастр до піастра, аби викупити свою малу сестричку, якій минуло одинадцять літ і яка вже стала дорослою і такою красунею! Й це, безсумнівно, вдасться добрій Доротеї; адже хазяїн дитини такий скнара, він аж занадто скупий, аби зрозуміти якусь іншу красу, окрім краси екю! Автор: Иван Петровций
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
