Русинский поэт и писатель И. Петровций «Прогулюючись у великім і безлюднім парку, він сам собі твер­див: «Якою прекрасною була б вона в придворнім убранні…»

Русинский поэт и писатель И. Петровций «Прогулюючись у великім і безлюднім парку, він сам собі твер­див: «Якою прекрасною була б вона в придворнім убранні…»

ЗАДУМИ

Прогулюючись у великім і безлюднім парку, він сам собі твер­див: «Якою прекрасною була б вона в придворнім убранні, склад­ному й розкішному, випливаючи з прозорості чарівного вечора і спускаючись мармуровими сходинками палацу в сад з просто­рими лужками і водоймами».

Пізніше, йдучи вулицею, він спинився перед гравюрною май­стернею і, зобачивши естамп із зображенням тропічного пейза­жу, сам собі твердив: «Ні! Не в палаці я б волів її життям до­рогоцінним володіти. Ми не були б там в себе. До того ж на цих змережених золотом стінах не стачило б місця, аби повісити її портрет.

У цих урочистих галереях не залишилося б кутка для інтимних почувань. Та ж ні, це конче тільки тут мав би я жити, аби злеліяти мрію мого життя».

І, вже вдивляючись в деталі гравюри, він вів свою думку да­лі: «На березі моря – прекрасна дерев’яна хатина, захована за всіма оцими химерними й сяючими деревами, імення яких вже забув я..., 

в повітрі – запах п’янкий незбагненний..., в хатині – могутні пахощі троянди й мускусу..., там, далі, за нашим невеличким володінням – вершини щогл, які гой­даються на хвилях..., навкіл нас, по той бік кімнати, осяяної процідженим крізь фіранки трояндовим світлом, причепуреної свіжими плетінками і квітами п’янкими, 

заставленої рідкісними кріслами в стилі португальського рококо з важкого темного дерева (де вона б покоїлася така втихомирена, освіжена рівно­мірними помахами віяла, курила б тютюн з легкою домішкою опію!), там же, позаду – шумування птахів, сп’янілих од світ­ла, і щебет маленьких негритянок... і, 

ночами, для подовження моїх марень – жалісливі співи музичних дерев, сумовитих фіа­лок! Так, насправді, це саме та обстановка, яку шукав я. А з палацом що маю діять я?».

Та далі, широкою вулицею простуючи, він зобачив охайну корчомку, де з вікна, звеселеного строкатими ситцевими фіран­ками, визиркували дві усміхнені голівки. І тут же:

«Це, ко­мусь, певно, треба, – ствердив сам собі, – аби мої мислі були такими затятими блукальцями і йшли шукати так далеко те, що знаходиться поруч. 

Втіху і щастя можна спіткати в першій-ліпшій корчмі, у корчмі випадку, так щедрій на любострастя. Яскравий вогонь, лискуча порцеляна, стерпна вечеря, терп­ке вино, і широке ліжко з трохи жорсткими, але свіжими про­стирадлами – чи буває щось краще?».

Й о годині, коли порад Мудрості не заглушує гудіння життя зовнішнього, повертаючись до себе, він стверджує: «Три житла намарив я сьогодні, і в усіх трьох мав рівну втіху. 

Для чого ж тоді виснажувати тіло зміною місць, коли душа подорожує так легко? І для чого задуми здійснювати, коли сам задум містить у собі достатньо втіхи?».

Автор: Иван Петровций

Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/  и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Left Menu Icon