ДИКУНКА Й ЧЕПУРУХА «Справді ж бо, люба моя, ви виснажуєте мене безмірно й безжально; якщо вас послухати, то може здатися, що ви знесилюєтесь більше, ніж шестидесятилітні збирачки колосків на стерні чи перестарілі жебрачки, які зазбирують хлібні окрушини перед дверима шинку». А оці ваші зітхання, якщо б вони породжувалися бодай докорами сумління, то ще б робили вам честь; але ж вони йдуть від пересичення добробутом та од знемоги неробства. А ще ж ви не вгаваєте розсипатися непотрібними словами: «Любіть мене міцно! Мені це так потрібно! Втішайте мене так! Голубте мене отак!». Так ось, я спробую вас вилікувати; і ми знайдемо засіб для цього, навіть не ходячи далеко, ось на цій урочистості, всього-на-всього за два су. Погляньмо, прошу Вас, на цю міцнющу залізну клітку, в якій, завиваючи, наче окаянне, борсається й потрясає поперечками, як розлючений неволею орангутанг, то дуже точно уподібнюється тигрові й бігає колами, то білому ведмедеві, і тоді перевальцем безглуздо чалапає це мохнате страшидло, яке нагадує своїми формами, хай і не дуже виразно, – вас. Це страшидло є однією з тих тварин, яких ми здебільшого покликуємо: «Мій янголе!». Тобто це – жінка. Друге страшидло те, що з києм в руці й кричить на все горло, це – її чоловік. Неначе тварину, посадив він на залізний ланцюг свою законну дружину і в ярмаркові дні показує її в передмістях, звичайно, з дозволу властей. Зверніть, будь ласка, увагу! Погляньте, з якою жадібністю (невдаваною, сподіваюсь!) вона розриває живих кроликів і галасливу свійську птицю, яких їй вкидує поводир. «Зажди, – каже він їй, – не треба з’їдати усе своє добро за один день»; – і з цими мудрими словами жорстоко вириває в неї здобич, яка своїми розплентаними кишками зачіпляється на мить за зуби цієї ненажерливої скотини, – жінки, хочу я сказати. «Зажди!» – і добрячий удар києм для заспокоєння! Адже ж вона пожирає своїми хтивими очицями відняте їдло. Великий Боже! Оцей кий не є бутафорським: ви чули, як луснула шкіра від удару, не захистила й накладна шерсть. А ось вона вже й очі п’ялить на лоба, і її ридання зараз більш природне. Од несамовитої злості вона вся аж іскриться, мов залізо, яке кують. Такі подружні звичаї цих двох нащадків Єви й Адама, цих витворів рук твоїх, Боже мій! Без сумніву, ця жінка нещаслива, хоча й після цього всього, гадаю я, лоскітливі радощі слави їй все ж притаманні. Бо ж є нещастя більш невигойні й невідшкодовні. Та у світі, в який вона була закинута, їй і не уявлялося, що жінка заслуговує долі іншої. А зараз, дорога моя манірнице, на нас двоїх погляньмо. Бачачи ці пекла, які полонили світ увесь, що хочете, щоб я думав про ваше прекрасне пекло, ви, яка покоїться лише на тканинах ніжних, наче ваша шкіра, ви, яка з’їдає тільки добре висмажене м’ясо, і то лише після того, як догідливий прислужник дбайливо наріже його на тонесенькі кусні. І що можуть для мене значити ці малі зітхання, які напинають ваші напарфумені груди, кокетко кремезнюща? І всі оці удавані поривання, добрані з книг, і вся оця непроминальна задумливість, здатна навіяти на глядача почуття аж надто далекі од жалю? Справді, іноді мене охоплює нестримне бажання зіткнути вас із нещастям справжнім. Отож, дивлюсь на вас, красунечко тендітна моя, коли ви, вгрузши ніженьками в багно, а оченятами серпанково вп’ялившися в небеса, наче б у Бога просите собі короля, мені здається, що я бачу юну жабиську, яка волає до Ідеалу. Якщо ви зневажаєте бовдура (а зараз я тільки бовдур, і вам це добре відомо), то стережіться журавля, який вас зхрумає, який вас злапає, і який вас для власного ж задоволення уб’є! Яким би поетом не був я, але не настільки наївний, як того б воліли ви, і якщо ви надто часто виснажуватимете мене оцим вашим манірним хниканням, я зроблю з вами те ж, що й з дикункою, або жбурну вами крізь вікно, як порожньою пляшкою». Автор: Иван Петровций
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
