О ПЕРШІЙ РАНКУ Нарешті! Один! Лише знадвору долинає гуркіт спізнілих і виснажених ридванів. Ці кілька годин будуть для нас годинами тиші, а, може, й спочинку. Нарешті! Тиранія людських облич щезла, і тепер я вже страждатиму хіба лише від себе самого. Нарешті! Я покірливо поринаю в заколисуючі хвилі темряви. Та спершу – подвійний оберт у двернім замку. Мені здається, що цей оберт ключа помножує мою самотність і підсилює барикади, які відділяють мене зараз од усього світу. Бридке життя! Бридке місто! Переберемо подумки весь день: стрічав чимало літераторів, один з них спитав мене, чи можна поїхати в Росію суходолом (він, безперечно, має Росію за острів), щонайчемніше посперечався з директором одного журналу, який будь-яке моє заперечення спростовував такими словами: «В нас орган порядних людей», цим самим припускаючи, що всі інші видання редагують шахраї, привітався з двома десятками людей, п’ятнадцять з яких не знаю зовсім; стільком же подав руку, не мавши обачності попередньо купити рукавички; під час зливи, аби убити час, зайшов до однієї гімнастки, котра просила намалювати для неї вбрання Венери; позалицявся до директора театру, який на прощання сказав мені: «Мабуть, дуже б добре ви зробили, звернувшись до З... – це найнеохайніший, найбезглуздіший і найуславленіший з усіх моїх авторів; ото з ним ви, хоч на чомусь, та зійшлися б. Стріньтеся з ним, а там уже побачимо»; вихвалявся (і для чого?) кількома мерзенними вчинками, яких насправді ніколи не припускався, і в той же час підло віднікувався од деяких інших шкод, які насправді вчинив з радістю – злочинна хвальковитість, злочинне прагнення уваги людської; відмовив другові в найпростішому його проханні і тут же дав письмову рекомендацію непоправному негідникові, фу! Все, чи щось є ще? Невдоволений усіма, невдоволений самим собою, хотів я хоч трохи очуняти й підбадьоритися в цій нічній тиші й самотині. Душі тих, кого я любив, душі тих, кого оспівав я, укріпіть мене, підтримайте мене, віддаліть від мене фальш і спокусливі випари світу сього; і ти, Господи, мій Боже, подай мені милості створити кілька чудових віршів, які б доказали, мені б доказали, що я не найостанніший між людьми, чи бодай, що я не нижче тих, кого так зневажаю. Автор: Иван Петровций
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
