Дітвацькі годы босоногі,
Не вбернут ся уже николи,
Такі простяцькі і убогі,
Пробіглися по моюй доли.
В ошколу ня справляли рядно,
Обым не вырус не путьовым,
Старавим ся порядным быти,
Як мої братикы фатьовы.
Отиць усе казав ми пришту,
Як серинчу за хвуст имити,
Обым старався докы мого,
Штом заробив из тым і жити.
Я пас худобу по городах,
Косивим сіно тай отаву,
Де з рана фрішнотов природа,
Пянила буйну мою главу.
Ладила мамка ми у ташку,
Окрайиць хлібця запашного,
І молочка літрову фляжку,
Мого любимого квасного.
Як ныні тямню все в очох ми,
Вта чилядь котрої ниє вже,
На вто и є Господня воля,
Май инак знаю не буде вже.
Дітинство як ми тя забыти,
Я пораз за тобов баную,
Обы росов ся з рана вмыти,
Типирь у снах лишинь вандрую.
Я видів світ і зимлі всякі,
Но тямка моя все ня мучит,
За живот попросту саракый,
Не раз сердечко моє спучит.
Аж ми дано та лиш устигну!!!
В нестерпнуй благости і воли,
Колись я може штось й достигну,
І благодарен буду доли.
Я не стремлюся мати много,
Й судьба не балує ня міров,
Мині про всьо хватає мого,
Житя прожитого из віров.
