БЛАЗЕНЬ І ВЕНЕРА Що за днина дивовижна! Просторий парк зомліває під палючим зором сонця, наче молодість під всевладдям Кохання. Повсюдний екстаз, який перехлюпується з речі в річ, не прозраджується, однак, жодним пошумом; навіть води, й ті, мов позасинали. Оргія тиші твориться тут, оргія аж надто відмінна од людських. Здається, що саме світло, зростаючи й ширячись, усе чіткіше вияснює предмети; що сп’янілі квіти проміняться жаданням посуперничати силою своїх барв з чистотою неба, і що спекота, від якої стають зримими навіть пахощі, чарівним серпанком зносить їх до небесних світил. Та все ж посеред оцього повсюдного радіння зобачив я створіння скорботне. Коло ніг величезної Венери сидить один з тих зумисних шаленців, один з тих блазнів, що добровільно взялися тішити царів, коли цих обсідають Докори сумління чи Нуда; кумедно нап’яливши на себе разюче безладну одіж, зодягши ковпака з ріжками й брязкальцями, скоцюрбившись біля сього п’єдесталу, зводить сповнені сліз очі до безсмертної Богині! І очі його кажуть: «Я найостанніший і найсамотніший з людей, обійдений і дружбою, й коханням, а тому – найнещасливіший навіть од тварин недосконалих. Хоча я теж у світ оцей прийшов, аби відчути і спізнати безсмертну Красу. О! Богине! Зглянься над моєю печаллю і над шаленством моїм!». Та невблаганна Венера зорить у недосяжну далечінь своїми мармуровими очима. Автор: Иван Петровций
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
