ПОДВІЙНА КІМНАТА Кімната, що на мрію схожа, справжня кімната духу, де споконвіку незрушне повітря, ледь забарвлене в рожеве і блакитне. Там душа купається у лінощах, просякнутих скорботою й бажанням. Це щось присмеркове, щось блакитнувате й рожевувате: марення насолодою в хвилю затьмарення. Меблі тут продовгуваті, знесилені, млосні. Здається, вони замріялись; ви б сказали, що ці меблі обдаровані осібним сомнамбулічним життям, як рослини й мінерали. Тканинам тут доступна мова безслівна, наче квітам, наче небу, наче сонцю, що заходить. На стінах жодної мистецької гидоти. По відношенню до чистої мрії, до враження, непіддатного осмисленню, означальне мистецтво, мистецтво, яке будь-що стверджує, було б тут лише огудою. Тут усе сповна пронизано прозорістю і чарівною сутінковістю співзвучностей. Нескінченно вишуканий запах з домішками ледь відчутної вологи плаває у цім повітрі, де дрімливий дух вколисують відчуття здушеної спеки. Вздовж вікон і ліжка щедро струмує муслін, розливаючися сніговими водограями. На ліжку тім покоїться Богиня, володарка мрій. Та як вона потрапила сюди? Хто привів її? Яка магічна влада вознесла її на цей трон марень і любострастя? А чи не байдуже? Вона – тут! Я впізнаю її! Ось – очі, полум’я яких пронизує сутінки; ось – проникливі й страшні зіниці, які розпізнаю по злобі їх жахливій! Вони ваблять, вони скоряють, вони пожирають погляди зухвальців, що насмілилися звернутися до них. Я часто їх вивчав, ці чорні зорі, які навіюють зацікавленість і захоплення. Якому ласкавому демону завдячувати оцією таємничістю, тишею, супокоєм і пахощами, що ними все тут сповито? О, блаженство! Те, що ми за звичкою звемо життям, навіть у своїх найщасливіших виявах, не має нічого спільного із цим верховним озарінням, яке я спізнаю зараз і яке смакую хвилю за хвилею, секунду за секундою. А ж ні! Немає вже хвилин! Нема секунд! Час зник; тут владарює тільки Вічність, вічність насолод! Враз – стукіт, безжалісний, страшний, струснув двері і, наче в пекельних сновидіннях, мені причулося, що хтось мене рубонув мотикою в живіт. Потім ввійшла Примара. Я знаю, це – судовиконавець, що прийшов катувати мене іменем закону; це – безчесна наложниця, що з’явилася сюди, аби скаржитися на свою злиденність і щоб додати незгоди свого життя до болінь мого; чи, зрештою, це – посильний редактора якогось журналу прийшов Вимагати продовження рукопису. Райська кімната, Богиня, володарка мрій, Сільфіда, як говорив великий Рене, – вся ця дивовижа щезла при першім же грубім стукові Примари. О, жах! Пригадую! Пригадую! Так! Ця халупа, цей притулок нескінченної нудьги, це – моє житло. Ось недоладні меблі, запорошені, повищерблювані; вигаслий, густо заплюваний камін, в якім не тліє вже ні жарини; тьмаві віконечка, вкриті шаром пилюки, яку дощі розмазали по склу; рукописи, покреслені й незавершені; календар, де олівцем відзначено зловісні дати! А пахощі того світу, що сп’яняв мене такою витонченою чутливістю. Ой! Все це змінилося смердючим душком тютюну, змішаним з нечуваною до цих пір нудотною пліснявою. Тепер від усього тут повіває затхлістю опустіння. У цьому тісному світі, такому щедрому на гидоти, єдина добре знана річ мені всміхається привітно: пляшечка з опієм; давня й жахлива подруга, як і всі подруги, ой, леле! Щедра на милування й зради. Ах! Ось! Знову з’явився Час; час знову володарює неподільно, а за ним, за оцим мерзенним дідуганом, знову потягнувся його сатанинський почет: Спомини, Каяття, Квиління, Острахи, Знемога, Жахи, Гнівання й Неврози. Я запевняю вас, що зараз навіть секунди гучніше й урочистіше вицокують свій прихід, бо ж кожна, зринаючи з маятника, голосить: «Я – Життя, нестерпне, невблаганне Життя!». І лише єдина секунда в людському житті покликана приносити добру вість, добру вість, яка вселяє в кожного невимовний жах. Так! Царює Час; він знову повернув собі свою тваринну владу А він ще й підганяє мене, наче б я був волом, підганяє подвійним києм «Е – гей, ну же! Тварюко! Обливайся потом, окаянний рабе! Живи, проклятий!». Автор: Иван Петровций
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
