Русинский поэт и писатель И. Петровций «Незнайомцю таємничий, повідай мені, кого любиш ти над усе: батька, матір, сестру чи брата?»

Русинский поэт и писатель И. Петровций «Незнайомцю таємничий, повідай мені, кого любиш ти над усе: батька, матір, сестру чи брата?»

Арсенові Уссе[1]

[1] Арсен Уссе (1815-1896) – письменник, видавець, який активно підтримував Бодлера.

Дорогий приятелю, надсилаю Вам невеличкий твір, про який гріх було б мовити, що він не має ні початку, ані кінця, бо ж, навпаки, початки й кінці його густо переплелися. Зважте, про­шу Вас, як дивогідно зручні такі поєднання для всіх – для Вас, для мене і для читача. Можемо ж перепинити, де захочемо: я – мої марення, Ви – розбір рукопису, читач – своє читан­ня; я ж бо не опутую примхливу волю читача нескінченним лан­цюгом непотрібних інтриг. Одніміть один з хребців, і два обрив­ки цієї виверткої вигадки без будь-яких зусиль поєднаються знову. Покришіть його на безліч дрібок – і Ви впевнитеся, що кожна може існувати осібно. Маючи надію, що хоч деякі з цих гілок видадуться Вам живими настільки, аби розважити Вас, я наважуюсь присвятити Вам всю оцю гадюку.

А ще звіряю Вам таку коротку сповідь. Оце, гортаючи, певне, в двадцятий раз, мудрого «Гашпара з пітьми» Алоїза Бертрана (чи ж не може книга, знана Вами, і мною та кількома нашими друзями, повне право зажити слави визнаної?), випало й мені вчинити щось подібне – для опису життя сучасного, чи то пак спевна сучасного й більш абстрагованого, ужити методи, якої користав він для змалювання буття старожитнього, навдивови­жу мальовничого.

У захваті честолюбства хто з нас не марив дивом прози пое­тичної, музичної – без ритму й рим, доволі пружної, доволі різкої, такої, що співпадає саме з ліричними порухами душі, з хвилями марень, з трепетом сумління?

Здебільш од ненастанного відвідання великих міст, з перепле­тіння в них незліченних залежностей зароджується цей невід­чепний ідеал. Чи ж не спокусилися й Ви, приятелю дорогий, відтворити у пісні пронизливий викрик Скляра, в прозу ліричну вичавити з себе всі оті безутішні думи, що їх вуличний викрик доносить крізь найгустіші тумани аж до вершечків мансард?

Та, правду кажучи, боюсь я, що заздрощі мої не принесуть мені щастя. Бо ледь я дався до роботи, як завважив, що не ли­ше надалеко відстаю од свого таємничого й блискучого зразка, а й створюю щось (якби лиш його дозволено назвати чимось) навдивовижу од нього відмінне – саме той випадок, коли б хтось інший, тільки не я, цим, безсумнівно, запишався; але по­дібна пиха лише принизила б душу, котра визнає за найбіль­шу честь для поетащонайточніше відтворити те, що він і мав намір зробити.

Вам щиро відданий,

ЧУЖОЗЕМЕЦЬ

– Незнайомцю таємничий, повідай мені – кого любиш ти над усе: батька, матір, сестру чи брата?
– Не маю ні батька, ні матері, ні брата, ані сестри.
– Друзів?
– Ви послуговуєтеся словом, сутність якого і так залиши­лася донині незрозумілою мені.
– Вітчизну?
– Я не знаю, на якій широті знаходиться вона.
– Красу?
– Я б охоче любив її, божественну й безсмертну.
– Золото?
– Я ненавиджу його так, як ви ненавидите богів.
– А все ж, любиш ти бодай щось, чужоземцю незвичайний?
– Я люблю хмари... хмари, що пропливають... там, дале­ко... далеко... чарівні хмари!

Автор: Иван Петровций

Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/  и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Добавить комментарий