Закарпатские легенды с поэтессой Аней Цірик. «ТИХА РІКА» (Глава 3) 

Закарпатские легенды с поэтессой Аней Цірик. «ТИХА РІКА» (Глава 3) 

                    ТИХА РІКА.
 Глава 3.        

                     ОКСАНКА.
Так в жызны одинокої старої Гафії появилася малынька дівочка Оксанка, яку Гафія называла"МОЯ ДОНЕЧКА".
Оксанка росла дуже мылым, добрым дівчатком. Усі в селі її любили, і ніґда ніко не упомынав, що Гафія її найшла.
З кожным годом Оксанка ставала все май файна-довгі в ныї коси былы вышньового цвіту, голос звункый як потучок.

Вспомнили люды про Вышнявку з легенды-начали поговорьоваты, що Оксанка донька Вишнявкы і Барвінка.
Гафія лиш сміялася на таку видуману нысинітницю.
Оксанку вона хотіла навчиты врачованньови-но ніяк її наука не передавалася малуй. 
Одно не могла Гафія поняты, як Оксанці удаєся здружоватися з дикими звірями.

Так оден раз мала побігла в хащу на ягоды аж у ваґаш, що рус за великов горов, далеко выд села. А назад прийшла без ягод-но з малым вовчыням на руках.
-Вылічи його, мама Гафія! - попросила Оксанка стару.
Гафія обдивилася на вовчыня і найшла рвані раны на малому тільцьови. Сиґіняш натерпівся больови.
Зробыла Гафія всьо що треба-помыла раны, пошила, помастила якымысь мастями, переязала. Два тижні вовчинятко жило у них докы не выздоровіло.

А потом отпустили Гафія з Оксанков його у хащу.
А через два дны прийшло вовчыня з вовчыцьов ід хыжы Гафії. Всторопіла стара, що типир буде.
А вовчиця подивилася на стару, схилила голову гийбы поздоровалася. А потом голосно завыла і пушла з свойым чадом у хащу.
Подяковала Гафії, що та спасла її мале.

Много ще всяких животных приносила дому Оксанка, котрим нужна была помощ.
Оксана приносила-Гафія лічыла.
Так пруйшло 14году.
І прийшла в село біда велика.
Раз у місяць у новолуння у село приходила якась потвора і крала 7годовых дітый.
Крала і дівчаток і хлопчику.
Що ны робылы жыльці-ныч ны моглы удіяти.

Не брали повтору ніякі ловушки-обходила їх так як чыляднык.
Боялися вже люды новолуння. Пряталы діточок. Та потвора трощила усьо що попадало пуд її лабы.
Осталося два дны до новолуння...
Прийшла Оксанка до Гафії і каже:
-Треба зобраты усіх селян - я знаю що треба робити.
Зобралися люды коло хыжі Гафії.

Каже їм Оксанка:
-Треба кругом села прокопаты великий шанц. Найты в селі колодязь, который выкопалы 7году назад-і його водов залити шанс. Іще кругом села наскладаты кучі травы сухої і стовпля-но збираты то всьо мают діты 7году отроду. І коли прийде потвора, пудпалити тоти кучі треба. Палити мают тоже діты того же возраста.
Послухалы то люды-котрісь ся возмущалы, чого воны мают слухати дітину.

Айбо не малы куды діватися.
Два дны робило село. Всьо зробыли як казала Оксанка.
Настало новолуння.
Всьо село замерло в страхови.
І майже у опувночы з хащі учули люды страшный рев потворы. Рев усе приближався.
І понюсся над селом голос Оксанкы:
-Палыты ватры!
І нараз кругом села стала огняна стіна.

І в тот момент із хащі вирвалася потвора і побігла на село.
Стала перед огнянов стінов і страшным ревом зарыкала, що з дерев листя облетіло.
І в тот момент перед повторов стала Оксанка.
Волосся її огньом горіло, що сліпило потвору.

Верлася потвора на Оксанку-а та выставила рукы вперед. Потвора впала на зымлю, якбы ударылася в якусь стіну.
Потом пуднялася і май верлася на Оксанку. І май упала на зымлю. Зымля здрыгалася выд її падання.
Так продовжалося то довго. Оксанка з сил вибивалася. Рукы вже в ниї дрыжалы выд удару потворы, косы вже не так горіли і не так пекли то существо.

І коли останній раз потвора ударыла головов у рукы Оксанки-голова в ныї розкололася і з страшным ревом рухнула на зымлю. Чорна кров залила зымлю.
Тогды Оксанка безсыла вмочыла свої рукы у воду-пуднялася вода з шанса і змыла з зымлі нечисть.
А Оксанка одрізала свої косы і верла на повтору- згоріла та в оден момент. А золу вода змыла.

Безсила опустилася Оксанка на зымлю.
Прибігли  д нюй Гафія і другі люди.
Та выділи що вона умырає.
-Типир вас ныч ны буде мучити. Ны будете житы у страху. Будете вже жити тихо і сокуйно. Коли ріка потече через село, назвіт її Тихов,аби і гадки ніґда Ніко не мав що туй было.
З сими словами закрыла свої очі Оксанка і умерла на руках Гафії.
Горьовала Гафія за свойов Оксанков. Прожила ще пару году сама-похоронили її коло Оксанкы у їхньому саду пуд старов вышньов. 
Всьо было так, як казала Оксанка-село зажило новов жизньов. І ріку, що одної ночы потекла через село, назвали Тихов.

Так і неазнали чия донька была Оксанка.
Одно знали-вона была їм дана, абы спасты їхнії діточок выд смерты....
Чы то было, чы ні-Ніко не знає.
Но передают сю легенду люды выд одного покоління до другого.
Де то село Вишньове-тоже так ніко не знав і незнає.

А може і не треба знати...
Легенды сокотят свойих герою.
А горы сохраняют легенди.

Автор: АНЯ ЦІРИК 26.01.2022г.

Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать источник https://rusinskiimir.ru/  и автора Павел Миронов (Миржик), в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд).Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Добавить комментарий

Иконка левого меню