ЧОЛОВІЧА СТАРОСТЬ.
(Тема для вірша від Василя Халахана.)
Ой не вірит сиґіняш
Що старость прийшла-
Нікуди не встиг втікнути
Дома го найшла.
Знав би-та лучше пушов
В хащу на малини.
Ніяк не вірит, що дожив
До цієї днини.
Якось рано ся проснув-
Видит другий світ.
Не може ся здогадати
Кулько йому літ.
Як ся в зиркало подивив
Йойкнув:-Чи то я?
Чогом такий поморщений,
Й сіда голова?
Як типир мені, сідому
Фіґльовать з дівками?
Будут ми дівки казати:
-Що то, діду, з вами?
Похлюбла му голова,
Очі посумніли…
Молоді його літа
Скоро пролетіли.
Вспомнив, як вони з Оксанов
Давно ся зобрали-
Мирно і в любові жили,
Добро наживали.
А типир вже вони сіді-
Мало не горбаті.
Щось ходят і метушатся
Обоє по хаті.
Вийшов сиґіняш із хижі,
На лавицю всівся-
Де тот характерний аєр,
Де у фраса дівся?
Сидит. Думат сиґіняш
Як життя проходит.
Та вун жиє недарма-
В дворі онук ходит:
-Боже! Дякую тобі!
Що дав вік прожити!
І пуд старость не позволив
Ума ся лишити!!!
АНЯ ЦІРИК.
05.12.2020г.
