Русинский язык с Михаилом Кушницким «Розкажу вам накурто што ся стало было раз из мойим прадїдом…»

Русинский язык с Михаилом Кушницким «Розкажу вам накурто што ся стало было раз из мойим прадїдом…»

Розкажу вам накурто што ся стало было раз из мойим прадїдом. Уже типирь ни будеме знати было вто так ци ни было, но казали ми сяк. У яри, так ги все, мȳй прадїд, будеме го кликати туй Митьо, реґуларно ходив на свōю кошеницю захарьовати. Исе была проста каждōрȳчна робота, ид якȳв ся привыкло давно. Кошениця му была доста далеко, у кривōму пōтōцї. Идгōрї треба было ити файных дві годины! Благо удолину май наскоринько ся збігало.

Сього рōку пȳшōв мало май пȳзно, ни встигав зрана, бо жона му забетежила та треба ся было раз пōкōвпотити. Худобинка си ачий сама нич ни найде. Як ся пōкōвпотив, рушив гōрї потоком.

Каждый рȳк мав сисю маціцьку вōйну, каждый рȳк ся брав из хащōв за сись дараб земли, за добрый паллаґ. Но хаща ся ни скупила на нōві шкоды: туй свіжых березок ся насїє, а гинтам зимля ся заболотит та псячка наросте. Де до ґалибы! Ани корова, ани коза тōту псячку їсти ни буде.

Гӯд типирь кошениця ни была аж сяк гет заросла. Гибы ї вже роками лишили тай ни никали за нив. Узяв у рукы фийсятко, зачав тоты березкы выкорчововати, вымітовати гет. Єдну за другōв, тай дале. Мав из сив хащōв договорену межу: из єдного бока за потоком, из другого – за ярком. Ни переступав сись ґазда ани цента! Но рӯща промыкало мало туй, а мало там. Дерева бы ся из Митьом ни токмили, нич му ся ни ōбіцяли.

Рубав Митьо цїлый динь, сїв си запōлуднати, выняв из гатіжака залажені израна скыбкы, мало сыра тай солонины, парадичку тай мало соли. Зажвав си мало, сидїв, одпочивав, рōзкуковав ся по бокам.

Сидїв тай думав, ба ци никавут на нього сисї дерева, ци чує го гинтот граб изправа? Ци показковав бы з ним тот бучок пиля потока, в кōрїньох котрого ни раз уже одпочивав? Ци выдпōвіли бы му гинтоты березы за ярком ож чого ни дадут му исе поле? Чого го дале прōбувут забрати гет? Чиляди у селови стає май много, а земли бȳлше ни стає. Каждый хоче мати дома молочка свіжого, каждōму ґаздови треба кошеницю. Чим ися ни парує? Чим вам Митьо завинив?

Дерева мōвчали, лиш хлипали конарами на вітрови. Ни хōтїли выдпōвідати? Ци просто ся из нього сміховали?

Узяв фийсу в рукы та дале. Час утїкат, а щи ани третины ниє готово! Корч за корчом иде наскоро, закидь у жōлудкови цорконит тота скыбка из мастьōв. Из корчами тай березками ясно. Ба як ся знибыти псячкы из того бока? Треба даяк сушити там зимлю. «Ей, бітанґо, дниська тото ачий ни побируєш усьо» — пōдумав Митьо.

Помалы ся уже зачинало тимнїти. «Йōйōй, — каже си наш ґазда, — матице божа, та я ни встигну дōмȳв ся спустити, уже ся змирькат!».

Спати у хащи — ни дуже безпечно, бȳг зна яка біда туй годна ходити. Айбо уже ниє часу утїкати, треба ся ладити туй спати. Пōпуд кошеницьōв стояв свіжый пинь, того рока го зрубав лиш. Дорадив ся ож выспит ся на ньōму. Наносив си листу на нього, закутав ся як мȳг. Уже домак потемкы. Став над пньом, перехрестив го тричі тай каже: «Темный дух, кидь ись туй, богом тя прōшу, ни кывай ня до рана, най ся верну ид жōнї тай ид дїтьом! Божа мати, усокоти ня!».

Лїг на пинь. Закрыв очи. Уснув.

Уночи зняв ся страшный вітер. Митьо спав крїпкым сном. Туй стало чути даякый голос, ткōсь кōгōсь кличе, айбо ни ясно кого. Ни ясно было Митьови ци снит му ся, ци посправдї чує голос.

— Уставай, братику!

Митьо ōнь потерп! Исе точно ни його кличут, у хащи бізȳвно ни має братȳв.

— Уставай, братику!

Чути зась гōйкат голос. Митьо выдкрыв очи, зажав у єдну руку хрещик, а у другу фийсу.

— Уставай, братику! Пōй гет!

Другый голос ся узвав:

— Ни годин им устати. Придавило ня. Поклав на ня сись хрест, ни устану.

Митьо ся схопив, пōрōзумів ож тото за нього кажут. Выд страху му зачали мурянькы по кожи бігати, но ґазда скочив на ногы тай утїкы! Гатіжак ся убстав на кошеници, благо дōнїс дōмцї себе живого тай фийсу.

Жōнї як розказав, та ни віровала му, айбо на кошеницю выдтоды вылажовала го лиш вчас, обы ся ни запоздив гет дōмȳв.

Была исе правда ци нє, чув там дакого Митьо ци нє — знати уже ни будеме. Уже ниє на сьōму світови помежи нами Митя, тай кошеницю тōту давно уже хаща си забрала гет.

Автор: Михаил Кушницкий 4 декабря 2020 год

Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать автора; Михаил Кушницкий и источник Мигаль Кушницькый Ютуб-канал https://rusinskiimir.ru/  в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Left Menu Icon