Русинский поэт молодой душой Иван Бинячовский, на родном языке написал комедийную поэму: Заграла в доярок гріха пана кров, доят пудрят і быку і коров. Боже вднеси їм у рукы попасти, так тя задоят што мож і пропасти. Поланя фрайирка овта ще фіґлярка, ни задарь ся крутит, он там коло ярка. Попри дорогу де кум юй Петро, на палю натяг ниваловшне відро. Поланя из Настьов, зпарована кров, ни даром Петруччо над ними біров. Петро є про всіх, май великый лиґінь, ревут за ним бабы, й на сьому амінь. Мэтр русинского языка!

МАЛЕ — ПОМАЛЕ (фіґлярська поема). Иван Иванович Бинячовский (Иван Бузаш).

Поланя из Настьов, ще вты вандруниці, коли ся ни напют, такі гі косиці.

Поланя из Настьов, на дуйку пилуют, бо так бы дойили, што вже нибируют.

Примняцкали дідика поводоря, старого горбатого чередаря.

Од того дідище видать прибалдів, залишив маржину, й кудысь политів.

Пропав дись дідора, ниє го й типирь, бизуно за бабами рушив випирь.

Мале — помале, вто якось иде, ко субі ськає, тому ся й дає.

Потум з чаловали мадярського пана, якый быв на нащаві в нашого Йвана,

Електрика слесаря, щей рыбака, новтароша сына, й Цилю бабрака.

Микулу Феринця, Матфея Андрія, здойині всі были, по-правді як гія.

Поланя из Настьов на працю идут, кого де добудут, дойити будут.

Шіковно стоят у хлівови коровы, нахмуривши лепаві каправі бровы,

Поланя доярка, махає ім пястьов, коли ся нагостит, из смолавов Настьов.

Усі з ганьдяша тічут нацапкы проч, исі доят всіх хуть ты хоч хуть ни хоч.

Онде завфермош напився у Цили, пак щей у кетреци з Дюрійом пили,

Так ся набрали хоть куля теши, мале – помале усі в ракаши.

Завфермош из Дюрійом, сплят гі вблуплині, ныні ім фрай !!! Бо они подойині.

Заграла в доярок гріха пана кров, доят пудрят і быку і коров.

Боже вднеси їм у рукы попасти, так тя задоят што мож і пропасти.

Поланя фрайирка овта ще фіґлярка, ни задарь ся крутит, он там коло ярка.

Попри дорогу де кум юй Петро, на палю натяг ниваловшне відро.

Любит Поланька Петру скомбытати, цюлює пригладит, пак ляже з ним спати.

Доярка і конюх, кум і кума… Любас і любаска, злитіли з ума.

Любовльов го з нуг до копони вповила, обы цімборашка го не перебила.

Петро ся за тым такой нич ни внярує, жадає обох іх од того й кінує.

Снит муся Настя челлена цицьката, пак сон му перибє Поланя проклята,

Дурит го вд собі ревнує до Насти, петро унь пудскакує вд тої напасти.

Ни даст Петрико молодицям пропасти, бо мусит из каждьов серинчу украсти.

Поланя из Настьов, прокляті дівулі, iм секс подавай, инак кривлют папулі.

Петро пелехач ся за ними вбзирає, бо так бы іх хотів унь шкуров іграє,

Петро костянище, фойтовый лиґінь, надрагы му держит из кожи римінь.

Настя круглинька, така гій торбонца, смолі течут перекошена клонца,

Настю боятся на фермі й быкы, як клепачі… Має два кулакы.

Ліпше мовчати і дыхати тихо, обы на грома ни сталося лихо.

Настя уперта фурт своє бере, до кого ся имит, в руках юй реве.

Поланька из Настьов. Є дві цімборашкы, куй палинку упют имняются брашкы,

Пак доят пудряд і мале і велике, рогате безроге спокуйне і дике.

Воняче пахняче, прокысле і пріле, жовте зелене каштанове й сіре.

Пяных завфермошу і тракторісту, коли змириґловані, ймняют турісту.

Дают ім в нагрузку кандиль молока, обы скомбытали сліпого быка.

Петру од любви нигадают роздерти, коли заведутся, ни годны ся сперти.

Но Петя видав з пуд горы Нересен, ни йде му в убыток, а лиш на хосен.

Ун ни трясеся і ганьбы нимає, бере лиш ото што природа волає,

Поланя из Настьов, зпарована кров, ни даром Петруччо над ними біров.

Петро є про всіх, май великый лиґінь, ревут за ним бабы, й на сьому амінь.

автор: Иван Бинячовский (Иван Бузаш).

Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать источник https://rusinskiimir.ru/  и автора Иван Бинячовский (Иван Бузаш), в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.