КАРПАТОРУССИНСКАЯ ПРАВОСЛАВНАЯ ЦИВИЛИЗАЦИЯ – VII
Архимандрит Владимир (Попадинец), Валерий Разгулов
Корни и причины Брестской унии
Уничтожение Канонического Православия всегда было приоритетным для Рима. Для выполнения этой жестокой политики папа Павел III в 1540 году призвал орден «Святого Сердца Иисуса» (Societas Iesu) – иезуитов. Их деятельности посвящены сотни работ, поэтому желая, без помех, могут их найти в сети и прочесть. Что касается православных верующих, то они, когда началась пропаганда иезуитов, сразу же осознали необходимость защиты прародительской веры образовательными средствами.
Потом появились богословские школы, переводились произведения греческих отцов, основались типографии, в том числе и в Грушевском монастыре. Усилили свою деятельность и православные Братства, при которых начали действовать школы. Возникла, наконец, православная апологетическая и полемическая литература (о закарпатском полемисте Андреле отдельная глава).
Католическая сторона оценила самооборону православной Церкви.
И с новой силой, часто использовавшей подлость, лесть и подкуп, снова начала свою экспансию. В этом направлении особое место занимает Брестская уния. И хотя действо проходило далеко за пределами нашего края, решения, принятые там, непосредственно касались и Мукачевской епархии.
Флорентийская уния не дала такого результата, какого ожидали в Ватикане. Поэтому идею влияния на восточнославянские православные народы, через религиозные отношения, предложила польская католическая элита во главе с королем.
А когда идею принять унию поддержала еще и верхушка украинского (русского) духовенства во главе с Митрополитом Киевским, Галицким и всея Руси Михаилом (Рогозой), добиться одинакового политического положения с польскими магнатами, началось движение в этом направлении.
В 1590 году часть православных епископов вступила в тайные переговоры с польским королем Сигизмундом ІІІ, выразив желание присоединиться к католической церкви. Следовательно, семь епархий Юго-Западной Руси на Брестском синоде 2 декабря 1594 года приняли решение и известили официальное провозглашение такого содержания: «Мы нижеподписанные епископы, согласно нашему призванию, согласно учению Иисуса Христа, который собственной кровью заклеймил свое обучение, сами себя и руководителей должны вести к воссоединению всех.
Ввиду того, что в этот несчастный период распространяется всякая ересь среди верующего населения, которое отворачивается от истинного и древнего христианского вероучения, нарушает законы, отходит от христовой церкви, перестает исповедовать Троицу Святую. Эта суета вытекает из того, что мы, одно и тоже творение вседержителя, дети одной и той же католической церкви, оторвались от Рима. Таким образом, мы никогда не могли заранее помогать друг другу. В прошлом никогда не раздумывали обеспечивших мирную унию, мы всегда надеялись на вышестоящих, но наша надежда на них в этом изо дня в день слабеет.
По тем простым причинам, что наши вышестоящие иерархи находятся в турецкой неволе и если они даже имели желание пойти на воссоединение с Римом, вряд ли могли бы того добиться в их условиях, исходя из этого, вдохновленные духом святым, ибо только от него, а не от смертного человека берет начало уния, с тяжелым горем признаем насколько важно работать ради спасения человеческих душ без единства Христовой Церкви, в которой наши предки, начиная от Христа и апостолов, непрерывно проживали, определяя самого главного пастыря, первого епископа церкви на земле, святейшего папу римского, которому во всем подчинялись…». (Юрий Коссей «Церковная уния». Берегово полиграфический центр «ВИЖИБУ». 1996 г. с. 27-28).
Письмо подписали: Митрополит Киевский, Галицкий и всея Руси (Рогоза); епископ Владимирский и Брестский по Божьей милости примас Иппатий (Потий); епископ Острожский и Луцкий, епарх (экзарх) то есть наместник Митрополита Киевского Кирилл Терлецкий; епископ Полоцкий и Витебский Григорий Владыка (Герман); епископ Холмский и Бельский Денис Збируйский; епископ Пинский и Туровский Леонтин Пелезицкий; архимандрит, кандидат в епископы на Кобрине Иван Гоголь. (там же)
Это письмо повезли в Рим два избранных епископа, уполномоченных передать его лично папе Климентию VIII (1592-1605). Эта делегация того же года в ноябре прибыла в Рим. 23 декабря в Константиновском зале Ватикана в присутствии кардиналов и других высокопоставленных мужей, самых разных рангов и чинов, папа устроил им официальную аудиенцию. Просьба епископов состояла в том, что Русская Церковь в Польше была принята в унию на условиях Флорентийского собора.
Папа с благодарностью принял эту просьбу, а в память об этом событии была отчеканена медаль с надписью: “Ruthenis receptis, 1596”. Епископы в свою очередь принесли присягу на верность папе. (Указана работа. Стр.30-31).
Было принято решение созвать собор на 6 октября 1596 г. в Бресте, чтобы принять унию. Королевскими уполномоченными были Д. Суликовский, католический архиепископ Львовский, Лев Сапега, канцлер Петр Скарга, митрополит Рогоза, епископ Иоанн Пинский, Герман Полоцкий, Дионисий Холмский. Сама присяга проходила 9 октября в соборе св. Николая. Потом собственноручно и положили свои печати на декларацию, которая подчеркивала: они согласны со всем, что было принято в Риме примасом Иппатием (Потием) и Кириллом Терлецким (они тоже были на этом Соборе). Затем все отправились в католический храм, где вместе исполнили «Te Deum», отметив отлучение от церкви епископов львовского Гедеона и перемышльского Михаила.
Кроме того, десять архимандритов, среди которых архимандрит Киево-Печерской Лавры Никифор, 16 протоиереев и всех православных священников, не принявших унию. Католически-униатский Собор обратился к королю Сигизмунду ІІІ с просьбой снять с должностей отлученных священников и заменить их униатами.
(там же. стр.330)
В то же время в Бресте проходил и православный Собор. В ответ и на демарш униатов, по просьбе присутствующих, экзарх Никифор, как уполномоченный представитель Константинопольского патриарха, вышел на кафедру, держа в правой руке крест, а в левой – Евангелие, отметил: «Святая Божия Михаил и поименованные с ним владыки были лишены архиерейского достоинства и служения, епископской власти и всякого духовного сана».
Приговор подписали все члены высшего круга, в том числе декан Нестор из Заблудова, архимандрит Супральской Лавры Илларион, его заместитель Геннадий, каноник Леонтий и другие.
(Николай Гайдук «Брестская уния 1596 года». Православное Братство во имя Архистратига Михаила. Минск. 1996 г. с. 55).
Архимандрит Василий (Пронин) в своем известном труде писал: «Вопрос о том, был ли и кем представлен Мукачивский епископ на Брестском соборе, еще недостаточно выяснен. Видимо, сам епископ не был, по другому это было бы ясно обозначено у историков собора. По одному варианту, там находился архимандрит Святогорского Пантелеимонова монастыря Матфей, а согласно второму – уполномоченный епископа Амфилохия… Во всяком случае, Мукачевская епархия была представлена, и устами своего уполномоченного отказалась от унии».
(Архимандрит Василий Пронин «История Православной церкви в Закарпатье». Мукачевская епархия. Ужгород. 2009 г. с. 181).
Таким образом, в православной церкви на территории Польши произошел очередной раскол, породивший непримерную духовно-политическую борьбу. Королевское правительство поддерживая униатов, начало прямое преследование православных. Новый митрополит Киевский Иппатий также повел активную борьбу за укрепление и проведение унии.
Он преследовал непокорных священнослужителей, оставляя их приходу и сана, отбирал у православных храмы и монастыри. Подчиняясь властям и садируясь приобрести новые льготы и привилегии, большая часть русской шляхты начала переходить в униатство. Однако большинство населения не приняло унии и сохранило приверженность православной вере. Словом, – Православный бастион тогда выстоял.
Продолжение следует…
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Валерий Михайловича Разгулова, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
КАРПАТОРУСИНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ – VІІ
Архімандрит Володимир (Попадинець), Валерій Разгулов
Корені й причини Брестської унії
Знищення Канонічного Православ’я завжди було пріоритетним для Риму. Для виконання цієї жорстокої політики папа Павел ІІІ у 1540 році призвав орден «Найсвятішого Серця Ісуса» (Societas Iesu) – єзуїтів. Їх діяльності присвячені сотні праць, тому бажаючи, без перешкод, можуть їх знайти в мережі й прочитати. Щодо православних вірників, то вони, коли почалася пропаганда єзуїтів, відразу ж усвідомили необхідність захисту пробатьківську віру освітніми засобами. Відтак з’явилися богословські школи, перекладалися твори грецьких отців, заснувалися друкарні, в тому числі й в Грушевському монастирі. Посилили свою діяльність і православні Братства, при яких почали діяти школи. Виникла, нарешті, православна апологетична й полемічна література (про закарпатського полеміста Андрелу окрема глава).
Католицька сторона належно оцінила самооборону православної Церкви. І з нової силою, часто використовувала підлість, лесть і підкуп, знову розпочала свою експансію. В цьому напрямку особливе місце займає Брестська унія. І хоча дійство проходило далеко за межами нашого краю, рішення прийняті там безпосередньо торкалися й Мукачівської єпархії.
Флорентійська унія, не дала такого результату, який очікували у Ватикані. Тому ідею впливу на східнослов’янські православні народи, через релігійні стосунки, запропонувала польська католицька еліта на чолі з королем,. А коли ідею прийняти унію підтримала ще й верхівка українського (руського) духовенства на чолі із Митрополітом Київським, Галицьким і всієї Русі Михаїлом (Рогозой), домогтися однакового політичного становища з польськими магнатами, почався рух в цьому напрямку.
У 1590 році частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сигізмундом ІІІ, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви. Відтак сім єпархій Південно-Західної Русі на Брестському синоді 2 грудня 1594 року прийняли рішення і сповістили офіційне проголошення такого змісту: «Ми нижчепідписані єпископи, відповідно нашого покликання, згідно вчення Ісуса Христа, який власною кровію заклеймував своє навчання, самі себе і відданих нам християнських керівників повинні вести до возз’єднання всіх. Зважаючи на те, що в цей нещасний період поширюється усяка єресь серед віруючого населення, яке відвертається від істинного і древнього християнського віровчення, порушає закони, відходить від христової церкви, перестає сповідувати Тройцю Святу. Ця суєта витікає з того, що ми, одне і теж створіння вседержителя, діти одної і тої ж католицької церкви, відірвались від Риму. Таким чином ми ніколи не могли завчасно допомагати один одному. В минулому ніколи не роздумували забезпечили мирну унію, ми завжди надіялися на вищестоящих, але наша надія на них в цьому із дня в день слабне. З тих простих причин, що наші вищестоящі ієрархи знаходяться в турецькій неволі і якщо вони навіть мали бажання піти на возз’єднання з Римом, навряд чи могли би того досягти в їхніх умовах, виходячи з цього,натхненні духом святим, бо тільки від нього, а не від смертної людини бере початок унія, з тяжким горем визнаємо наскільки важно працювати за ради спасіння людських душ без єдності Христової Церкви, в котрій наші предки, починаючи від Христа і апостолів, безперервно проживали, визначаючи найголовнішого пастиря, першого єпископа церкви на землі, святішого папу римського, якому в усьому підчинялись…». (Юрій Коссей «Церковна унія». Берегово поліграфічний центр «ВІЖИБУ». 1996 р. с. 27-28).
Лист підписали: Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (Рогоза); єпископ Владимирський і Брестський з Божої ласки прімас Іппатій (Потій);єпископ Острожський і Луцький, епарх (екзарх) тобто намісник Митрополита Київського Кирил Терлецький;єпископ Полоцький і Вітебський Григорій Владика (Герман); єпископ Холмський і Бельский Денис Збируйський; єпископ Пінський і Туровський Леонтін Пелезіцький; архімандрит, кандидат на єпископа на Кобрині Іван Гоголь. (Там же)
Цей лист повезли до Риму два обраних єпископа, яких уповноважили передати його особисто папі Климентію VІІІ (1592-1605). Ця делегація того ж року, в листопаді, прибула в Рим. 23-го грудня в Константинівському залі Ватикану в присутності кардиналів та інших високопоставлених мужів, найрізноманітніших рангів та чинів, папа улаштував їм офіційну аудієнцію. Прохання єпископів зводилося до того, що Руська Церква у Польщі була прийнята в унію на умовах Флорентійського собору. Папа з вдячністю прийняв це прохання, а в пам’ять про цю подію була відчеканена медаль з надписом: «Ruthenis receptis, 1596». Єпископи в свою чергу принесли присягу на вірність папі. (Вказана праця. Стор.30-31).
Било прийнято рішення скликати собор на 6 жовтня 1596 року у Бресті, щоб прийняти унію. Королівськими уповноваженими були Д. Суліковський, католицький архієпископ Львівський, Лев Сапега, канцлер Петро Скарга, митрополит Рогоза, єпископ Іоанн Пінскій, Герман Полоцький, Діонісій Холмський. Сама присяга проходила 9 жовтня у соборі св. Миколая. Потім власноручно та поклали свої печаті на декларацію, яка наголошувала: вони згодні зі всім, що було прийнято у Римі примас Іппатій (Потій) та Кирилл Терлецьким (вони теж були на цьому Соборі). Потім всі відправилися в католицький храм, де разом виконали «Te Deum», наголосили про відлучення від церкви єпископів львівського Гедеона та перемишльського Михааїла. Крім того, десять архімандритів, серед яких архімандрит Києво-Печерської Лаври Нікіфор, 16 протоієрєєв та всіх православних священиків, які не прийняли унію. Відтак католицько-уніатський Собор звернувся до короля Сигізмунда ІІІ з проханням зняти з посад відлучених священиків та замінити їх уніатами. (Там же. Стор.330
В той же час, в Бресті проходив й православний Собор. У відповідь і на демарш уніатів, на прохання присутніх, екзарх Нікіфор, як уповноважений представник Константинопольського патріарха, вийшов на кафедру тримаючи в правій руці хрест, а в лівій – Євангеліє, наголосив: «Святая Божия Восточная Церковь повелевает нам и настоящему Собору, чтобы митрополит Михаил и поименованные с ним владыки были лишены архиерейского достоинства и служения, епископской власти и всякого духовного сана». Приговор підписали усі члени вищого кола, серед них декан Нестор з Заблудова, архімандрит Супральської Лаври Іларіон, його замісник Геннадій, канонік Леонтій та інші.
(Николай Гайдук «Бресткая уния 1596 года». Православное Братство во имя Архистратига Михаила. Минск. 1996 г. с. 55).
Архімандріт Василій (Пронін) у своїй відомій праці писав: «Вопрос о том, был ли и кем представлен Мукачивский епископ на Брестском соборе, еще недостаточно выяснен. Видимо, сам епископ не присутствовал, иначе это было бы ясно означено у историков собора. По одному варианту, там находился архимандрит Святогорского Пантелеимонова монастыря Матфей, а согласно другому – уполномоченный епископа Амфилохия… Во всяком случае Мукачевская епархия была представлена, и устами своего уполномоченного отказалась от унии».
(Архимандрит Василий Пронин «История Православной церкви на Закарпатье». Мукачевская епархия. Ужгород. 2009 г. с. 181).
Таким чином в православній церкві на теренах Польщі стався черговий розкол, який породив непримеренну духовнополітичну боротьбу. Королівський уряд підтримуючи уніатів, почав пряме переслідування православних. Новий митрополит Київський Іппатій також повів активну боротьбу за укріплення та провадження унії. Він переслідував непокірних священослужителів, лишаючи їх приходу і сану, відбирав у православних храми і монастирі. Підкорюючись владі та саодіваючись набути нових пільг і привілеїв, велика частина руської шляхти почала переходити в уніатство. Проте більшість населення не прийняла унії та зберегла прихільність православній вірі. Словом, – Православний бастіон тоді вистояв.
Далі буде…
