КАРПАТОРУСИНСКАЯ ПРАВОСЛАВНАЯ ЦИВИЛИЗАЦИЯ-VI
Архимандрит Владимир (Попадинец), Валерий Разгулов
Взаимоотношения между католиками, реформатами и православными русинами
Как уже было отмечено, в 1526 году на Могачачанском поле турецкий султан Сулейман II разбил венгерское войско. Были перебиты 20 тысяч воинов, сотни дворян, почти все епископы страны (в живых осталось 5 человек). На поле боя погиб король Людовик II. Венгрию расчленили. Южную и восточную ее части захватили турки, а оставшаяся часть была поделена между австрийскими Габсбургами (западный и северо-восточный регионы) и турецкими вассалами – семигородськими князьями (восточная часть с Семигородщиною). Таким образом историческое Закарпатье оказалось расколотым: восточная территория вплоть до реки Уж оказалась во владении семигородского князя Яноша Заполия. Западная, вплоть до Тренчина – в руках австрийского цесаря Фердинанда И.
Венгерская трагедия пришлась на период не менее сложных, не предусмотренных историей потрясений, – Реформации. Именно после Могача она стала быстро распространяться и в Венгрии, что не могло, конечно, не отразиться на судьбе карпатских русинов.
Центром Реформации стала Германия. Это было выявлением борьбы немецкой буржуазии-бюргерства, а также крестьянства против наиболее отчетливого слоя феодализма – католического духовенства, главным образом – «князей церкви». Содержание Реформации следует искать в протестантизме, основателем которого был монах-августинец Мартин Лютер (1483-1546). Термин «протестант» связан с актом протеста против лютеран решение Шпеєрського рейхстаг 1529 года об отмене действующего в Германии принципа – «чье правление, того и религия».
Поводом к лютеранства послужили события, связанные со строительством базилики святого Петра в Риме во времена правления Льва Х (1513-1521). Последний отправил в немецкий город Виттенберг монаха-доминиканца Тецеля для продажи индульгенций, чтобы часть вырученных средств отчислить на постройку собора. Против этой акции решительно выступил Мартин Лютер. В 95 тезисах он бескомпромиссно осудил политику індульгенцизму, уличив коррупцию как Тецеля, так и Ватикана, и даже выразил протест на право отпускать грехи во время святой исповеди… От католицизма Лютер взял то, что не перечило Священному Писанию. Из святых таинств оставил главные принципы – Крещение и Причастие. В отличие от латинян он учил о спасении через веру в Иисуса христа без посредничества церкви.
Главным проводником Реформатского движения в Венгрии стал вассал Махмеда II Янош Заполи. Нужно отметить, что султан благодаря реформации сравнительно легко преодолел католическую монархию, установив собственное господство на юге страны и вассальный режим во главе с Заполи в северо-восточной части Венгрии и Сегородщины. Именно здесь интенсивно распространялся протестантизм, да уже в новом облике. Иреней Кондратович так оценил отношение протестантов к русинам:
«Протестанты относились сначала с любовью к схизматиков русинов и валахов, как к союзникам против латинства. Но когда выделили, что русинов не интересует политика … потеряли милость и князей, и царей. Семигородские князья гнали их в кальвинство, а венские цесари… на латинский обряд». Именно тогда, в 1537 году, православная святыня – Мукачевский монастырь был разрушен.
Хотя считалось, что кальвинистская церковь демократична и проста, отделена от светской власти. Пасторы и пресвитеры избираются мирянами. В храмах нет алтаря, икон, креста, свечей. Пасторы не имеют культовой одежды. Богослужение возведено в основном к проповедям и совместному молению…
Михаил Лучкай сделал вывод, что сам Рим был той причиной, которая толкнула духовенство и верующих на путь Реформации. Обедневшие епископства и их церкви не выдерживали больших поборов, которыми облагал их Ватикан. Не имея средства на строительство церквей и школ, католическая церковь в Венгрии не могла конкурировать с организованным и дисциплинированным протестантизмом, который к середине XVI века имел уже много благоустроенных школ, состоятельные общины. Свидетельством этого является то, что на 1568 год в Венгрии действовали только три католических епископства: загребское, Нитрянское и егерское.
Демократические принципы реформатов привлекали и католическое духовенство. Так, каноник из Дюлофегервара возглавил реформатской движение в Мукачево и Берегово. Потрясла католический мир событие, связанное с женитьбой весперського епископа Турзо на лютеране Анне Другет, что считалось святотатством. Случаев, когда Реформацией увлекались представители знатных католических родов, немало. Достаточно сказать, что в Венгрии остались три-четыре католические магнаты, остальные подались в лютеране или кальвинисты.
В конце ХVІ века среди знати появились цвингисты-тоже одна из разновидностей протестантизма. А в начале XVII уже возникла четкая дифференциализация между кальвинистами и лютеранами. Так, на собрании 1604 года, произошедшие в Земплині, приняли протокол, в котором указано, что венгры – кальвинисты, а немцы – лютеране.
Что касается карпатских русинов, то они в основном оставались в стороне от протестантского движения. Это объясняется тем, что восточный обряд и молитвы на понятном прародительском языке были для них ближе.
Кроме того, как писал др. Евгений Перфецкий: “когда же мы вспомним, что крестьянство вместе со своим духовенством было в полной рабской зависимости от дворянского (шляхетского) класса, то поймем, в какое положение попала вообще православная церковь в Карпатах, в какое отношение относилась она к Евангелической Церкви. Помещик-протестант и крестьянин – православный, представляли собой страшный контраст в правомочном отношении…». (“Василий Тарасович, епископ Мукачевский” (к истории начал церковной унии в Подкапатье). Ученый сборник общества “Просвита” в Ужгороде за рок 1923. с. 86).
С 1568 года епископское кресло на мукачевском престоле занял Вассилий II. Годы его деятельности характеризуются как период трудностей, которое переживало карпаторусинське православия. Особого ущемления мукачевский епископство претерпело со стороны кальвініста Жигмунда Ракоци – обладателя Мукачевщины. В ответ на жалобу Василия II к цисарю Рудольфу, Ракоци на полгода заключил в тюрьму епископа и отпустил его только тогда, когда тот заплатил 700 золотых и отрекся от епископства. Преемники Василия II – Гавриил (1599), Сергей (1601), Сафроний (1614) – тоже значительную часть своего владычества проводили в тюрьмах господ реформатов. В этих сложных, противоречивых условиях зарождалась Брестская уния.
Продолжение следует…
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Валерий Михайловича Разгулова, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
КАРПАТОРУСИНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ – VІ
Архімандрит Володимир (Попадинець), Валерій Разгулов
Взаємини між католиками, реформатами та православними русинами
Як вже було зазначено, у 1526 році на Могачачанському полі турецький султан Сулейман ІІ розбив угорське військо. Були перебиті 20 тисяч воїнів, сотні дворян, майже всі єпископи країни (живими залишилося 5 чоловік). На полі бою загинув король Людовик ІІ. Угорщину розчленували. Південну і східну її частини захопили турки, а решта була поділена між австрійськими Габсбургами (західний і північно-східний регіони) і турецькими васалами – семигородськими князями (східна частина з Семигородщиною). Таким чином історичне Закарпаття виявилось розколотим: східна територія аж до річки Уж опинилася у володінні семигородського князя Яноша Заполія. Західна, аж до Тренчина – в руках австрійського цісаря Фердинанда І.
Угорська трагедія припала на період не менш складних, не передбачених історією потрясінь, – Реформації. Саме після Могача вона стала швидко поширюватися і в Угорщині, що не могло, звичайно, не відбитися на долі карпатських русинів.
Центром Реформації стала Німеччина. Це було виявленням боротьби німецької буржуазії – бюргерства, а також селянства проти найбільш виразного прошарку феодалізму – католицького духовенства, головним чином – «князів церкви». Зміст Реформації слід шукати у протестантизмі, засновником якого був монах-августинець Мартін Лютер (1483-1546). Термін «протестант» пов’язаний з актом протесту лютеран проти рішення Шпеєрського рейхстагу 1529 року про скасування діючого у Німеччині принципу – «чиє правління, того і релігія».
Приводом до лютеранства послужили події, пов’язані з будівництвом базиліки святого Петра в Римі за часів панування Лева Х (1513-1521). Останній відрядив у німецьке місто Віттенберг монаха-домініканця Тецеля для продажу індульгенцій, щоб частину виручених коштів відрахувати на спорудження собору. Проти цієї акції рішуче виступив Мартін Лютер. У 95 тезах він безкомпромісно засудив політику індульгенцизму, викривши корупцію як Тецеля, так і Ватікану, і навіть висловив протест на право відпускати гріхи під час святої сповіді… Від католицизму Лютер узяв те, що не перечило Святому Письму. Із святих таїнств залишив головні принципи – Хрещення та Причастя. На відміну від латинян він учив про спасіння через віру в Ісуса Хреста без посередництва церкви.
Головним провідником реформатського руху в Угорщині став васал Махмеда ІІ Янош Заполі. Потрібно відмітити, що султан завдяки Реформації порівняно легко подолав католицьку монархію, встановивши власне панування на півдні країни і васальний режим на чолі із Заполі у північно-східній частині Угорщини та Сегородщини. Саме тут інтенсивно поширювався протестантизм, та вже в новому вигляді. Іреней Кондратович так оцінив ставлення протестантів до русинів: «Протестанти відносилися спершу з любов’ю до схизматиків русинів і валахів, як до союзників проти латинства. Але коли виділили, що русинів не інтересує політика… утратили ласку і князів, і царів. Семигородські князі гнали їх до кальвінства, а віденські цісарі… на латинський обряд». Саме тоді, у 1537 році, православна святиня – Мукачівський монастир був зруйнований. Хоча вважалося, що Кальвіністка церква демократична і проста, відокремлена від світської влади. Пастори і пресвітери обираються мирянами. У храмах немає вівтаря, ікон, хреста, свічок. Пастори не мають культового одягу. Богослужіння зведено в основному до проповідей і спільного моління…
Михайло Лучкай зробив висновок, що сам Рим був тією причиною, яка штовхнула духовенство і віруючих на шлях Реформації. Збіднілі єпископства і їх церкви не витримували великих поборів, якими обкладав їх Ватикан. Не маючи кошти на будівництво церков і шкіл, католицька церква в Угорщині не могла конкурувати з організованим і дисциплінованим протестантизмом, який на середину ХVІ століття мав уже багато впорядкованих шкіл, заможні общини. Свідченням цього є те, що на 1568 рік в Угорщині діяли лише три католицькі єпископства: Загребське, Нітрянське та Егерське.01:04
Демократичні принципи реформатів приваблювали і католицьке духовенство. Так, канонік з Дюлофегервара очолив реформатській рух в Мукачеві та Берегові. Потрясла католицький світ подія, пов’язана з одруженням весперського єпископа Турзо на лютеранці Ганні Другет, що вважалося святотатством. Випадків, коли Реформацією захоплювалися представники знатних католицьких родів, чимало. Досить сказати, що в Угорщині залишилися три-чотири католицькі магнати, інші подалися в лютерани чи кальвіністи.
Наприкінці ХVІ століття серед знаті з’явилися цвінгісти – теж одна з різновидностей протестантизму. А на початку ХVІІ уже виникла чітка диференціалізація між кальвіністами і лютеранами. Так, на зборах 1604 року, що відбулися у Земплині, ухвалили протокол, в якому зазначено, що угорці – кальвіністи, а німці – лютерани.
Що стосується карпатських русинів, то вони здебільшого залишались осторонь протестантського руху. Це пояснюється тим, що східний обряд і молитви на зрозумілій прабатьківській мові були для них ближчими. Крім того, як писав др. Євген Перфецький: «Коли же ми згадаємо, що селянство разом зі своїм духовенством було в повній рабській залежності від дворянського (шляхетського) класу, то зрозуміємо, в яке положення попала взагалі Православна Церква в Карпаттю, в яке відношення ставилася вона до Евангеличної Церкви. Поміщик – протестант і селянин – православний, представляли собою страшний контраст в правнім відношенню…». («Василій Тарасович, епископ Мукачівський» (До історії початків церковної Унії в Підкапаттю). Науковый Зборник Товариства «Просвіта» в Ужгороде за рок 1923. с.86).
З 1568 року єпископське крісло на Мукачівському престолі зайняв Вассилій ІІ. Роки його діяльності характеризуються як період труднощів, яке переживало карпаторусинське православ’я. Особливого утиску мукачівське єпископство зазнало з боку кальвініста Жигмунда Ракоці – володаря Мукачівщини. У відповідь на скаргу Василія ІІ до цисаря Рудольфа, Ракоці на півроку ув’язнив єпископа і відпустив його тільки тоді, коли той заплатив 700 золотих і зрікся єпископства. Наступники Василія ІІ – Гавриїл (1599), Сергій (1601), Сафроній (1614) – теж значну частину свого владицтва проводили у в’язницях панів реформатів. У цих складних, суперечливих умовах зароджувалася Брестська унія.
Далі буде
