Православная цивилизация Карпато-Русин - v Архимандрит Владимир (Попадинец), Флорентийский союз Валерия Разгулов. Первая половина пятнадцатого века была охарактеризована как период укрепления позиций православия, заложенного принцем Федором Корятовичем. Это объясняется тем фактом, что после смерти замка принца Мукачево, где большая часть территории региона попала под контроль сербских православных князей Стефана Лазаревича (сына Лазаря) и Георгия Бранковича. Они сохраняли стабильность греческого (православного) обряда до 1439 года (!), То есть до подписания флорентийского союза. Это событие имеет большое значение для нас. Дело в том, что программа флорентийского союза легла в основу положений Союза Бреста (1596) и Ужгорода (1649). Подписано 6 июля 1439 года в соборе во Флоренции, где папа был назван «Последователь апостола Петра», «Истинный викарий Христа», «Глава всей Церкви», «Отец и Учитель всех христиан», получив от самого Креста Иисуса всю власть над Вселенной Церковью. Флорентийский союз был результатом поиска способов сблизить христианский мир и объединиться, чтобы противостоять турецкой (мусульманской) угрозе. Опасность сначала висела над Византийской империей и ее православным центром Константинополя. Император Михаил Палеолог и Патриарх Иосиф увидел выход из кризиса в объединении христианского мира, поэтому они согласились на предлагаемый союз Папайи Юджин IV, то есть объединение двух церквей - латинского и греческого, установленного соответствующим быком, подписанного византийским императором. Флорентийский собор, который собрал более высоких католических и православных иерархов, в том числе митрополита Исидора Киева, который после долгих дебатов 6 июля 1439 года согласился с положением: «... что Святой Дух исходит от Отца и Сына, и поэтому латиноамериканцы преуспели, добавив к символу веры,« добавляем и произносим «и сына». - как латынь в пресном, так и греки в заквашенном хлебе по закону. - Души, которые не искупили свои грехи в этом мире, должны пройти через Чистилище. Молитвы и милостыня могут помочь им. - Души, которые искуплены, падают в небо в высшем суждении. - Те, кто умирают в первенце и смертельном грехе, осуждаются. - Епископ Рима является преемником Петра I прима Церкви. - Патриарх Рима всегда первый, Константинополь - второй, третий - Александрийский, Четвертый - Антиохия и Иерусалим - пятый. «Таким образом, из приведенного выше текста, принятого Собором Удоде, мы можем заключить, что это компромисс. Верующим было разрешено придерживаться некоторых из их ритуальных обычаев. И это не считалось ересью. В дополнение к основным положениям, Совет также одобрил, что пресвистеры посылают ритуалы причастия на заговор, и по-разному, чем соборы, а также соборы, а не похожие на соборы, а также соборы, а не соборы, а не соборы, а не похожи, а не соборы, а не соберут со стороны, а не так и по-разному, как и соберу, а не сопряженно, а также соберутся со стороны. Крещен во имя Отца, Сына и Святого Духа, Аминь!». Тот факт, что принятые каноны имели планетарное значение, они не нашли единодушного одобрения духовенства и миллионов ортодоксальных масс Византийской империи, а также других православных стран, в том числе митрополита Киева. Митрополит Исидор Киевский (греческий по происхождению), без широкой поддержки, убежал от возмущенных людей, и духовенство покинуло Киев и жило в Риме, где он позже получил должность кардинала. Важным следствием флорентийского союза было разделение митрополита Киева на Москву и украинско-беларусскую. Причиной протеста был отказ архиепископа Марка Эфесского, который поощрял восточно-христианский мир оставаться на позициях раскола (раскол). Сила оппозиции была настолько ощутима, что Патриарх Константинопольский Иосиф также боялся вернуться в столицу и остался в Риме, где он вскоре умер. Император Майкл Палеолог был вынужден отказаться от своей подписи, в противном случае ему угрожали бы потерей престола. (Там же). Неудача попыток двух центров объединить христианство привела к печальным последствиям. Византийская империя настолько ослабла, что вскоре (в 1454 году) под ударом тысяч мусульманских полчищ она прекратила свое существование. И это привело к ослаблению позиций не только восточного христианства, но и западного. Что касается исторической транскарпатии, Михаил Луккай писал, что местное духовенство не участвовало в работе собора Флоренции, оно оставалось на старых позициях, мало что знало о Союзе и его последствиях. Можно предположить, что транскарпатский православный мир продолжал действовать без какого-либо прямого подчинения Риму или Константинополю. Таким образом, епископство Мукачево было создано по инициативе местного русинского духовенства по его собственной православной основе. Уже в четырнадцатом веке приходы и церкви были созданы на территории исторической Транскарпатии в Якубьяне (1322), Ярембини (1329), Липнике (1338), Пораки (1420), который находится на спине, Шаркади, Макарев (1418), Беедель (1435), в Гле. 1479) ... Эти церкви обслуживались простыми священниками, которые были крепостными, как и все крестьяне. Как правило, они были невежественными и неграмотными, но они знали, как петь святое служение, как посылать ритуалы крещений и похорон. С историей веры, с ее основными положениями были совершенно невежественны. В людях этих священников называют «родителями». Что касается латинского духовенства и населения католической веры, они ненавидели «отцов», как и все русин, и рассматривали их как раскольники и отступников от истинной веры. Ситуация в регионе после провала еще одной попытки сохранить Союз в этом случае - Флорентийская и после падения Константинополя, стала еще более сложной. Точной информации о создании епископства Мукачево нет точной информации о создании епископства Мукачево. Существует только предположение, что оно было создано около 1440 года, то есть в кризисе христианства, когда противоречия после неудачного флорентийского союза были значительно усилены. В результате епископы Мукачево не только не были признаны латинским духовенством, но и подвергались преследованиям со стороны раскола. Был один мотив - отсутствие папской юрисдикции в епископской позиции. Таким образом, не случайно, что первые подтвержденные документы епископа Мукачево Люка (1458 г.) находятся в положении пресвитера монастыря Мукачево. Именно на основании монастырского прихода появится первый епископ. Уже в 1491 году непосредственный губернатор Луки Иоанна называли епископом, хотя епархия еще не существовала. В том же 1491 году Иоанн, или Иоаника, став епископом, искал его одобрения у царя Матиаса. Он назвал Иоанна Епископа, но последний был вынужден признать каноны Флорентийского Союза. Таким образом, он стал первым, хотя и формальным, униатным епископом региона. Уже упомянутый исследователь церкви Русин и этнограф, автор «Этнографического глаза Ugro-русского» Юрия Жатковича, считал, что первый независимый епископство Карпатского Русинса был получен только в 1491 году. Он писал: Бережская Вармед, Антоний, Патриарх Константинопольский, принес 1391 год протоархимандриту Грушевского монастыря в Марамороче, а для второго места архитектора монастыря Грушевского в Марамороче, церкви 136-х годов были предоставлены в Семьевке из АРМПИНЕРОВЕРОВ, ЧТОБЫ АРХИМЕРНУХ АРХИМЕРОНЕВ. Монастырь Мукачевский в Бережском Warmedi. Архимандрит Грушевский Субподинанни был архиепископом молдавского и архимандритом Мукачевским - Перемемишским в Галиции. (Os Mazurok / "Юрий Жаткович, как исторический иной.. Ужну. 2001 с. 167-169). Кстати, первые епископы Мукачево были родом из Галисии. Сначала они были одобрены аббатом монастыря, а затем избраны монахами. Епископ, как правило, должен был быть рукоположен за пределы края. Это могло быть в Галиции, Валахии, Сербии или Киеве. По словам Иринея Кондратовича, от основания епископства Мукачево до 1711 года, он был подчинен епархии Пшемисл. С 1498 по 1551 год представление епископов Мукачево неизвестно. И не потому, что, по словам Михаила Луккай, они не были, а потому, что они не сохранили документы. И это не случайно. Именно в этот период, как в христианском мире, так и в самой Венгрии, произошли значительные исторические события, которые не могли не повлиять на дальнейшее развитие духовных и политических факторов не только в Венгрии, но и в исторической транскарпатии. А именно: постоянные междоусобные войны между феодалами привели к упадку венгерского королевства, которое после поражения в битве при Могахе рухнуло. В то же время на землях бывшего объединенного венгерского государства началась мощная борьба с господством католической церкви, как и в других западноевропейских странах, и возникла протестантские религиозные общины. Кстати, впервые протестантский кальвинист высказал свои взгляды в Берегассах в 1552 году, а Сейм в Трансильвании объявил реформу третьей официальной религией в 1564 году. 18 мая 1521 года Папа Лев X подписал бык, направленного на защиту католического духовенства, которое поддерживало каноны Союза. Но это было ужасное угнетение венгерской благородства и католической церкви. В папском документе указывалось, что латинское духовенство не должно осуждать народные обряды и церемонии восточной церкви, одобренные Флорентийским собором, и не доставлять духовенство и верующих в суд. Кроме того, Лев X подчеркнул, что «священники и монахи греков, их церкви и монастыри, а также их владения могут свободно и юридически пользоваться всеми привилегиями, свободами, привилегиями и милосердием, которые по закону или обычаю свободно и юридически используются латинскими священниками, монахами и церквями и монастырями». В своем дипломе папа категорически приказывал, чтобы все его требования были неприкосновенными, а тот, кто не будет их придерживаться, будет сурово наказан. (См. М. Луккай, «История карпатских русинов»). Стоит вспомнить еще один интересный документ от 4 ноября 1735 года: «Протокол заседания Совета графства Марамора Наджупана Ладислава о предоставлении привилегий священникам греческого обряда в Мараморошхине на основании постановления венгерского короля Матяша от 1479 года». «Мы, Совет, который представляет всех магнатов и дворян Мараморского комитета, информируем о назначении, прямое содержание которого понятно и что мы, верные слуги Его Святого Имперского Величества, который является наместником нашего Господа, естественным создателем (и началом всего), собирающимся в назначенном году. Изучено (это назначение) вместе с нашим. Территории) из одного и того же комитета, обсуждающего с ними все сложные вопросы, и, среди наиболее часто посещаемых (нашего совета), можно упомянуть высокопоставленных священников греческого обряда Мараморского комитета, а именно монахов: священника Драховского священника и, конечно же, младшего Джона Стейки, не менее молодого священника из уюрхиви, который, как мы, являемся, - это наши, которые являются нашими, как и нашими, которые, как наши, не являются младшими, а также с нашими, которые насчитывают, а также, как и наши. Чтобы поделиться с нами своими обязанностями, поскольку письменные привилегии, продиктованные нами, должны были быть обеспечены истинной печатью нашего Совета, что можно сказать. «Мы, Матиас, по милости Божьей, являемся царем Венгрии и Богемии, нам напоминают о назначении, прямое содержание которого вполне понятно и которое заключается в том, что наши подданные, которые проявили скромное послушание, а именно нашему верному монаху Митрополиту Джону, который находится в Белграде, который находится в Белграде. Для всех и, в частности, из-за Уоллахинианов, которые находятся в Белграде, который находится в Белграде. Maramorsk Committee, we really give our special (royal) mercy. Now, in the future, it is about exemption from any taxes, both extraordinary and ordinary, from which (all) royal subjects, who reside in the central provinces (kingdoms) and who, according to our majesty's decree, are exempt from any taxes, both extraordinary and ordinary, are exempt from all taxes kingdoms) and who, according to the Указ нашего величества также освобождается от всех типов долгов, которые вытекают из этих (налогов), и все доброжелательные (нашим величеством) предоставляются навсегда и навсегда; мы также любезно объявляем лиц, ответственных за сбор любого из наших необычных и обычных налогов на территории упомянутого комитета Мараморского, действующего в соответствии с руководящими принципами нашего Королевского совета и, в соответствии с руководящими принципами, которые имеют право на проживание в соответствии с руководящими принципами, соответствующими принципами, в соответствии с принципами, соответствующими принципам, которые должны быть приняты в соответствии с руководящими принципами, а также с участием, а также в соответствии с принципами, соответствующими принципам. Прежде всего на реализацию основных пунктов наших заказов ...». (Станислав Аржевитин «Религия» История деревни Верховина Колочава / 2007 Том 2. Стр. 56-57). Несколько слов о публичной фигуре, банкире и предпринимателе Станиславе Аржевитине, авторе этого фолио на 833 страницах, который стал вторым томом своей 12-тотовой истории его родной Колочавы в регионе Мижхирья. Это издание поражает не только совершенствованием домашней печати, но и количеством опубликованных архивных документов, в том числе на латыни. Кстати, во время провозглашения Ужгородского Союза в 1646 году православная вера и Православная Церковь не были определены законодательством Венгрии. Следовательно, права Православной Церкви и ее верующих не были признаны или регулируются королем или сеймом Венгрии. События 1526 года, когда произошла битва при Риччи Могач, после чего, как уже было отмечено, венгерское королевство находилось на грани полного вымирания, большая часть Венгрии находилась в руках турок, а крепость Мукачево была захвачена феодальным протестантом Яносом Заполи. В 1537 году монастырь Мукачево был сожжен по его приказу. И если здесь были епископские документы, они были сожжены. Реконструкция монастыря происходила с 1538 по 1550 год при епископе Василия I (1551-1552), который получил 1 октября 1551 года диплом императора Фердинанда I, который был приписан священникам, чтобы заплатить епископу «собор», все церковные доходы и отправка их в членскую службу церкви. (Василий Пагир / Указанная работа, стр. 12). Кроме того, епископ Василий I действовал как православный объединитель Marpamoros с Мукачево, поскольку в то время Экзарх Константинопольского Патриарха находился в монастыре Грушев (Archimandrite Vasily Pronin / Работа, упомянутая на стр. 170). При епископе Иларионе (1556-1561) монастырь Грушевского стал, предположительно, второй резиденцией епископа Мукачево. Наконец он одобрил юрисдикцию епископа Мукачево над Хрушевской Ставропигией. (Там же). Именно в те дни епархия Мукачево была подчинена тем монастырям, которые теперь оказались в Венгрии (Мария-Повчанский, где чудесная икона Русин), в Словакии (Краснобридский и монастырь на горе Буковский), Румыния (Борсановский, Мой. Здесь, дорогой читатель, и частичный ответ на термин - «историческая транскарпатия». Кстати, разделение епархии Мукачево на ряд независимых административных подразделений - епархии Пряшив, Хайдудудорозк и Сатумарский, произошло только в девятнадцатом веке. Продолжение следует…
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Валерий Михайловича Разгулова, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
КАРПАТОРУСИНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ – V
Архімандрит Володимир (Попадинець), Валерій Разгулов
Флорентійська унія
Перша половина ХV століття характеризувалася як період зміцнення позицій православ’я, закладених ще князем Федором Корятовичем. Пояснюється це тим, що після смерті князя Мукачівський замок із значною частиною території краю потрапили під управління сербських православних князів Стефана Лазаревича (син Лазаря) та Георгія Бранковича. Вони зберегли стабільність грецького (православного) обряду аж до 1439 року (!), тобто до підписання Флорентійської унії. Ця подія має для нас неабияке значення. Справа в тому, що саме програма Флорентійської унії лягла в основу положень Брестської (1596 р.) і Ужгородської (1649 р.) уній.
Підписана 6 липня 1439 року в кафедральному соборі у Флоренції, де папа був найменований «послідовником апостола Петра», «справжнім вікарієм Христа», «главою усієї церкви»,«батьком та вчителем усіх християн», отримавши від самого Ісуса Хреста усю владу над Вселенською церквою. Флорентійська унія була результатом пошуків шляхів до зближення і об’єднання християнського світу, щоб протистояти турецькій (мусульманській) загрозі. Небезпека найперше нависла над Візантійською імперією та її православним центром Константинополем. Імператор Михаїл Палеолог та патріарх Іосиф бачили вихід із кризисного становища в об’єднанні християнського світу, тому погодились на запропоновану папаю Євгенієм ІV унію, тобто союз двох церков – латинської і грецької, закріпленою відповідною буллою, яку підписав Візантійський імператор.
Флорентійський собор, на який зібралися вищі католицькі й православні ієрархи, в тому числі Київський митрополит Ісідор, який після довгих дебатів 6 липня 1439 року узгодив положення: «… Що святий Дух походить від Отця і Сина і тому латиники добре зробили, що додали до символу віри частку «І сину», однак, греки не зобов’язані до свого символу додавати і вимовляти «І сину». – Як латиники у неквашеному, так греки у квашеному хлібі законно приносять жертву. – Душі, які на цьому світі не відпокутували гріхи, повинні пройти через чистилище. Їм можуть допомогти молитви і милостині. – Душі, які відпокутували, потрапляють на небі на найвищий суд. – Ті, котрі помирають у першородному і смертельному гріхові, засуджуються. – Римський Єпископ є наступником Петра і примасом церкви. – Патріарх Римський завжди є першим, Константинопольський – другим, третій – Александрійський, четвертий – Антіохійським, а Єрусалимський – п’ятий».
Отже, з викладеного тексту прийнятої Собором утоди можна зробити висновок, що він несе компромісний характер. Віруючим дозволялося дотримуватись деяких своїх обрядових звичаїв. І це не вважалося єрессю. Крім основних положень, собор ухвалив також, щоб пресвітери відправляли обряди причастя на квашеному хлібі й хрестили інакше, ніж католики, а саме: «Хреститься слуга Божий во ім’я Отця і Сина і святого Духа, амінь!». («Флорентійський собор» Переклад з англійської Мар’яни Прокопович. Львів. Видавництво Українського католицького університету. 2016 р.).
Собор ухвалив право служителів церкви вступали в шлюб перед прийняттям священного сану, відрощувати бороду і причащати всіх, також дітей, під обома видами (і хлібом і вином). Однак незважаючи на те, що прийняті канони мали планетарне значення, вони не знайшли одностайного схвалення духовенства та мільйонних мас ортодоксів Візантійської імперії, а також інших православних країн, в тому числі й Київської митрополії. Митрополит київський Ісідор (грек за походженням), не маючи широкої підтримки, рятуючись від обуреного народу і духовенства залишив Київ і жив у Римі, де згодом отримав посаду кардинала. Важливим наслідком Флорентійської унії був поділ Київської митрополії на московську і українсько-білоруську. Приводом для протесту послужила відмова Єфеського архієпископа Марка, який підбив східний християнський світ залишитися на позиціях схизми (розколу). Сила опозиції була настільки відчутною, що патріарх Константинопольський Іосиф теж побоявся повернутися у столицю і залишився в Римі, де невдовзі помер. Імператор Михаїл Палеолог змушений був відмовитись від свого підпису, в протилежному випадку йому загрожувала би втрата трону. (Там же).
Зрив спроби двох центрів об’єднати християнство призвів до сумних наслідків. Візантійська імперія ослабла настільки, що невдовзі (у 1454 році) під ударами багатотисячних мусульманських полчищ припинила своє існування. А це призвело до послаблення позицій не тільки східного християнства, але і західного.
Щодо історичного Закарпаття, то Михайло Лучкай писав, що місцеве духовенство не брало участі в роботі Флорентійського собору, воно залишалось на старих позиціях, мало що знало про унію і її наслідки. Можна вважати, що закарпатський православний світ продовжував діяти без будь-якого безпосереднього підпорядкування Римові чи Константинополю. Таким чином, Мукачівське єпископство створювалося з ініціативи місцевого русинського духовенства на власній православній основі. Вже в ХІV столітті на території історичного Закарпаття були створені парохії і церкви в Якубянах (1322 р.), Ярембині (1329 р.), Липнику (1338 р.), Порачі (1420 р.), що на Спищі, Шаркаді, Макареві (1418 р.), Бедевлі (1435 р.), Углі (1479 р.)… Обслуговували ці церкви прості духівники, що були кріпаками, як і всі селяни. Як правило, вони були неосвіченими і неграмотними, зате знали, як відспівати святу службу, як відправляти ритуали хрестин і похорону. З історією віри, з її основними положеннями були зовсім необізнані. В народі цих духівників називали «батьками». Що стосується латинського духовенства і населення католицької віри, то вони ненавиділи «батьків», як і все русинське, зневажливо ставилися до них як до схизматиків і відступників від справжньої віри. Ще більше ускладнилося становище в краї після провалу чергової спроби зберегти унію в цьому випадку – Флорентійську та після падіння Константинополя.
Заснування мукачівського єпископства
Точних відомостей про заснування Мукачівського єпископства немає. Є тільки припущення, що створене воно близько 1440 року, тобто в кризові часи християнства, коли суперечності після невдалої Флорентійської унії сильно загострилися. Як наслідок, мукачівські єпископи не тільки не визнавалися латинським духовенством, але і переслідувалися ними за схизму. Мотив був один – відсутність папської юрисдикції на єпископську посаду. Тому, не випадково, перший засвідчений документами мукачівський єпископ Лука (1458) значиться на посаді пресвітера Мукачівського монастиря. Саме на базі монастирської парохії з’явиться перший єпископ. Вже в 1491 році безпосередній намісник Луки Іоанн називається єпископом хоч єпархії ще не існувало. В тому ж 1491 році Іоанн, чи Іоаникій, ставши єпископом, домагався свого затвердження у короля Матяша. Він титулував Іоанна єпископом, але останній змушений був визнати канони Флорентійської унії. Таким чином, він став першим, хоч і формальним, уніатським єпископом краю.
Вже згаданий русинський церковний дослідник та етнограф, автор «Етнографического очерка угро-русских» Юрій Жаткович, вважав, що перше самостійне єпископство карпатські русини отримали лише в 1491 році. Він писав: «Тех верующих восточной церкви, которые жили в Мараморошской и Угочанской и на восточном крае Бережской вармеди, Антоний, патриарх Константинограда, подчинил года 1391-го протоархимандриту монастыря Грушевского в Марамороше, – а для других верующих восточной церкви года 1360-го был данный духовным настоятелем архимандрит монастыря Мукачевского в Бережской вармеди. Протоархимандрит Грушевский подчинённый был архиепископу Молдавскому, а архимандрит Мукачевский – Перемышльскому в Галиции». (О. С. Мазурок / «Юрій Жаткович як історик та етнограф». Ужгород. УжНУ. 2001 р. стор. 167-169).
До слова, перші мукачівські єпископи були вихідцями з Галичини. Вони спочатку затверджувались ігуменами монастиря, а згодом обирались монахами. Єпископ, як правило, повинен був висвятитись поза межами краю. Це могло бути в Галичині, Валахії, Сербії чи Києві. За твердження Іренея Кондратовича, від заснування Мукачівського єпископства до 1711 року, воно підпорядкувалося перемишльській єпархії.
З 1498 по 1551 рік представництво мукачівських єпископів невідоме. І не тому, як стверджує Михайло Лучкай, що їх не було, а тому, що про них не збереглися документи. І це не випадково. Саме в цей період як у християнському світі, так і в самій Угорщині відбулися значні історичні події, які не могли не позначитись на подальшому розвитку духовних і політичних факторів не тільки в Угорщині, але й в історичному Закарпатті. А саме: постійні міжусобні війні між феодалами призвели до занепаду Угорського королівства, яке після поразки в битві під Могачем розпалося. В цей же час на землях колишньої єдиної угорської держави, як і в інших країнах Західної Європи, розгорнулося потужна боротьба проти засилля католицької церкви, виникли протестантські релігійні громади. До речі, вперше кальвіністи-протестанти виступили зі своїми поглядами в Берегсасі в 1552 році, а сейм в Трансільванії об’явив реформаторство, як третю офіційної релігією у 1564 році.
18 травня 1521 року з’являється булла за підписом папи Левом Х, спрямована на захист католицького духовенства, яке підтримувала канони унії. Але зазнавало жахливих утисків з боку угорського дворянства і католицької церкви. В папському документі зазначалося, що латинському кліру не слід засуджувати народні обряди і церемонії східної церкви, ухвалені Флорентійським собором, і не притягати за це духовенство і віруючих до суду. Крім того, Лев Х наголосив: аби «священики і ченці греків, їх церкви і монастирі, а також їх маєтки могли вільно і законно користуватися всіма привілеями, свободами, пільгами і милостями, якими по закону чи за звичаєм вільно і законно користуються латинські священики, ченці та церкви та монастирі». Папа у своїй грамоті категорично наказував: усі його вимоги непорушно виконувалися, а того , хто не стане дотримуватися їх, буде суворо покарано.
(Див. М. Лучкай, «Історія Карпатських русинів»).
Тут варто нагадати про ще один цікавий документ, датований 4-м листопадом 1735 року «Протокол наради Марамороської жупанської Ради наджупана Ладислава про надання пільг священикам грецького обряду в Мараморощині на підставі Декрету угорського короля Матяша від 1479 року».
«Ми, Рада, яка представляє усіх магнатів і дворян Марамороського комітату, повідомляємо про доручення, безпосередній зміст якого зрозумілий і яке полягає у тому, що ми, вірні слуги Його Священної імператорської Величності, який є намісником Господа нашого, природного творця (і початку всього), зібравшись в призначений рік і час в м. Сігеті, що належить до цього комітату, з великим трудом вивчили (це доручення) спільно з нашими (представниками) і сусідніх (територій) цього ж комітату, обговоривши з ними усі складні питання, причому, серед найбільш часто відвідуючих (нашу Раду) можна згадати високошановних священиків грецького обряду Марамороського комітату, а саме преподобних: священика Драгівського, престарілого головного священика єпархії і, звісно, молодшого Іоанна Стойки, не менш молодого священика з Вульхівців Яноша, які є нашими представниками, і особисто приїхали на нашу раду, щоб разом з нами розділити наші обов’язки, оскільки продиктовані нами письмові привілеї необхідно було скріпити істинною печаткою нашої Ради, що (робить) можливим говорити про достовірність змісту нижчевикладеного.
«Ми, Матяш, Божою милістю король Угорщини і Богемії, нагадуємо про доручення, безпосередній зміст якого цілком зрозумілий і яке полягає у тому, що нашим підданим, які виявили смиренну покірність, а саме нашому вірному преподобному грецькому Митрополиту Іоанну, що перебуває (в Белграді) … і тому безпосередньо підпорядковується Нашій Величності, а потім усім, і зокрема волоським священикам, які перебувають на території Марамороського комітату, ми дійсно надаємо наші особливі (королівські) милості. Тепер і в майбутньому йдеться про звільнення від будь-яких податків як надзвичайних, так і звичайних, від сплати яких звільняються також (всі) королівські піддані, які мешкають в центральних провінціях (королівства) і котрі згідно з розпорядженням Нашої Величності звільняються від буть-яких податків як надзвичайних, так і звичайних, від сплати яких звільняються також всі королівські піддані, які мешкають в центральних провінціях (королівства) і котрі згідно з розпорядженням Нашою Величності звільняються також від всіх видів заборгованостей, що випливає з цих (податків), до того ж усе люб’язно надається (Нашою Величністю) навічно і постійно; люб’язно оголошуємо також про особи, відповідальні за збір будь-яких наших як надзвичайних, так і звичайних податків на території згаданого Марамороського комітату, діяли згідно з настановами Нашої Королівської (Придворної) Ради і керувались (місцевими) умовами, виходячи насамперед з виконання основних пунктів наших розпоряджень…». (Станіслав Аржевітін «Релігія» Історія Верховинського села Колочава /2007 р. Т. 2. стор. 56-57).
Кілька слів про громадського діяча, банкіра та підприємця Станіслава Аржевітіна, автора цього 833-сторінкового фоліанта, який став другим томом запланованої ним 12-томної історії рідної Колочави, що на Міжгірщині. Це видання вражає не тільки досконалістю вітчизняної поліграфії, але й кількістю оприлюднених архівних документів, зокрема й на латинській мові.
До речі, підчас проголошення Ужгородської унії 1646 року православна віра і православна церква не були визначені законодавством Угорщини. Отже, права православної церкви і її вірників не визнавалися і не регламентувалися королем, ані сеймом Угорщини.
Події 1526 року, коли відбулася битва на річчі Могач, після якої, як вже було відмічено, угорське королівство було на грані повного зникнення, значна частина Угорщини опинилась в руках турків, а мукачівську фортецю захопив феодал-протестант Янош Заполі. У 1537 році Мукачівський монастир за його вказівкою було спалено. І якщо й були тут єпископські документи, то вони згоріли.
Відбудова монастиря проходила з 1538 по 1550 роки при єпископі Василії І (1551-1552 рр.), який отримав 1 жовтня 1551 року грамоту від імператора Фердинанда І, якою приписувалося священикам платити єпископу «катедратикум», усі церковні прибутки і спрямовувати їх до церковної каси. (Василь Пагиря /Вказана праця с. 12).
Крім того, єпископ Василій І виступив в ролі об’єднувача православного Марпамороша з Мукачевом, адже в Грушевському монастирі у ті часи знаходився екзарх Константинопольського патріарха (Архимандрит Василий Пронин / Вказана праця с. 170).
При владиці Іларіоні (1556-1561) Грушівський монастир стає, нібито, другою резиденцією мукачівського єпископа. Він остаточно затвердив юрисдикцію Мукачівського єпископа над Грушевською ставропігією. (Там же). Саме в ті часи Мукачівській єпархії були підпорядковані і ті монастирі, які волею долі нині опинилися в Угорщині (Маріє-Повчанський, де зберігається русинська чудотворна ікона), в Словаччині (Краснобрідський та монастир на горі Буківський), Румунії (Борсанівський, Джулінський, Мойсеївський, Євдянський та Вишнєвищевський). От вам, шановний читач, і часткова відповідь щодо терміну – «історичне Закарпаття». До слова, поділ Мукачівської єпархії на ряд самостійних адміністративних одиниць – єпархії Пряшівську, Гайдудорозьку та Сатумарську, відбувся лише у ХІХ столітті.
Далі буде
