До днины встану куй лиш зачне ся біліти, Буштино моє супукуйно ище спит, А я на лавичку си сяду посидіти, Якраз ранішньый поїзд загудит. Народ збігаєся бо всі кудысь спішат, Ци на роботу ци в ошколу дітвора, Сяк каждьый раз из рана фурт біжат, Поспіхом тічут гет из свойого двора. Комусь до Тячова комусь май дале гія, В Солотвині кончаются путя, Колись у мене была давня мрія, Но у дітинство бурш не буде воротя. Но айбо своє Буштино я люблю! У центру выйду цімборы всі мої туй, Тать я го шуга ніґда не розлюблю, Бо я туй родився и вырос я туй свуй! Поникаю Млиновицю из моста, Коли'сь кышіла рыбов на бродах, Типирь безрыбна ґаламутна проста, Тече сарака в мусорных рытах. У Гандалови всьо ся поміняло, Там быв звіриниць были рыбникы, Но чесно вкажу вам овто ся всьо засрало, А там де лагерь быв типирь там хамникы. Одны розвалины ба што ся Боже стало? Де Комбінат де ОРС де наш Савхоз? В один момент увсьо ся розокрало, Лиш загудів кудысь злодійськый паравоз. Кому подяковати нам за сийсь живот? Што наше Буштино в однуй сплошнуй руїні, Нам перекрыют скоро й кыслород, У сюй забытуй Богом вУкраїні.
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Иван Бинячовский (Иван Бузаш), в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.