Русинский поэт и писатель Александер Хуст «Была де не была ,тягла біла кобыла. Тягла – не могла, кынула – звернула…»

Русинский поэт и писатель Александер Хуст «Была де не была ,тягла біла кобыла. Тягла – не могла, кынула – звернула…»

ДІДИКУ, КАЖІТЬ КАЗКУ

   “Была де не была ,тягла біла кобыла. Тягла -  не могла,  кынула  - звернула…  “
Так, бывало,  начинав казати казку  мÿй дідик.  Коли, по вичирі, сидячи  за столом  солодко потягне из піпы, у́дує пôвно дыму, што ледвы го видко з нього, задуматься,- я знаю, што товды  го мож просити  хôть на што,  бо дôбру дяку має.  Из сурового, мôвчазного  стає добродушным,  благым. 
    Я, малый ,  дись 6-7 рÿчный хлôпиць дуже’м любив слухати дідиковы казкы. Усе’м ся радовав, коли ня мамка  пускала до дідика у Копаню на суботу  та неділю.  Бо там, у діда, мож было  не лише смачно пôпôїсти, дякуюи бабчиным золотым рукам, а и повіргати  из фаттьовами и учу́ти штôсь інтересноє уд дідика. Бо наш дідик много видів, много чув и знав розказовати.
- Дідику, кажіть казку,  - прôшу я.
    Дідик сидить пиля стола, мôвчить, курить піпу. Бабка збирать из стола - гримить  чибрьом.  Нафтяна лампа на середині стола слабо  освічує хыжу. Напротив шпора, што пÿд стінôв, стойить  стÿл, за столом – лада, а по боках два стÿльці. Пÿд  двома стінами симетрично дві пости́лі из парнами.   Мы, діти, любилисьме  сидіти на ладі.   А дідиково місто  было из боку стола, што май близько ид двирьом. Рідко, коли из усьіма сідала за стÿл и бабка. Хыба на сята, або коли ся  убыйде  - ôбслужить усьых, тôвды и сама  сяде  напротив дідика.
- А ци быв ись чесный? - звідать дідик.
- Быв,  быв -   кажу я пôспішно и никаю на бабку - ану, ци у́дасть ня, што’м пÿрвав сôрôчку .  Бабка нич не каже  - мôвчкы  мыє  чибря .
 Дідик задумав ся  та каже: 
- Но добре, як ляжеме , бо щи маю рôбôту.
Устав, та иде на двÿр  - у хлів ци на пôйту1 . Я сплю из дідиком . Лігаю ид стіні.   Спиме на тôвстых, домотканных веретах из лену, што пахнуть мнятов. Над пôстілями висять ушиті черлеными та синьыми нитками гобелены  - бабчина робота. А над ушиваньом – сяті образы.  Я ся зарываю у парну  и нетерпеливо чекаю,  коли уже ляже дідик.
    Накониць  дідик убыйшôвся по ґаздÿвству и зайшов до хыжі из піпов у рôті. Изззувся, у́бив піпу  та поклав на стÿл, розобрався и ляг на край  постели. Пак у́ятяг ся, крекнув, глубоко  здыхнув.   Бабка щи мала рôбôту – місила кісто для завтрашньых фанкÿв2. Лампа блідно освічовала хыжу – стіны из сятыми образами,  чорный пÿд из герендами. Її пламінь здрыгався, коли бабка, выходячи у сіни, удопирала двирі. Тôвды хыжа оживала : тіни  предметÿв изрушовалися, и усьо дôвкола ставало казковым.
   Дідик лежав  гуріниць  из руками за потылицьôв и штôсь думав.  Из боку я видів його прôфіль -  мужні рисы лиця: пÿд хыжым  носом з горбиком - густі уста щіточкôв,  чÿлка  набÿк.( Много рокÿв пôтôму  доникавем  што вÿн  дуже подобав  на Хемінгуея).
    Я чекав, коли накониць дідик  заговорить. Вÿн ся прокашляв и зыркнув на ня, ож ци сплю.
- Та ты щи не спиш?
- Пак убіцялисьте  казку…
- Та ты уже грубый, тубі уже ни казкы слухати…
- Тôвды кажіть про вôйну  - прошу я. Знаю, ош дідик любить споминати  як быв катуном.
   …Есе щи у першу світову вôйну было – почав дідик. Пÿд кониць вôйны,  щи’м  быв молодый  - иппен ись ме ся пÿбрали из бабков ти, кôй ня закликали  у катуне. Нараз удобрали из нас май дужых, тай такых, што ся рôзуміють до коний, у тÿзирі3.. завто дужых убирали туды, бо там было май тяжко. Каноны4  тягли коні.  Та коли канон  застрягне  у калови,  або у горах, тôвды го треба тягнути.   Слабому там нішто чинити. Из тых дужых, удобраных  у тÿзирі,  удобрали чотырьох  на сокос5 , май дужых. Сисі были при кухни. Три раз  на динь мали знимати  из огня величезный котел, пôвный из горячôв кашôв,  або левешом.6. Айбо так, обы ся   нич не у́лляло. Аж якыись не побирує,  може ся улляти кыплячый  левеш, та попарити  людий. Та тямлю, як нас урядили у шор голых до пояса, пôвбникали  каждого.  Ко йім ся видів май дужым  - того дали у тÿзирі  а другых  - у піхоту.  А мене дали у тÿзирі та щи и на кухню, котлы знимати. Три раз на динь малисьме   изнимати из огня величезный котел – есе  нам была робота. Тай істи мож было читаво… Добре там было… Айбо ни дôвго. Верли нами из Мадярщины у Таліанщину.
Най Бог заварує, як  ись’ме ся намучили, дôкі сь’ме  перейшли австрійські горы!  Уд рана  до вечера  у калови, уєдно з кÿньми  - де тягнеме тяжкі каноні, де їх спускаєме.  Бывало ни єден кÿнь тай катуна изорвався у пропасть! 
…  Колись’ме  прийшли у Таліанщину,  рôзмістили нас у малôму варышови на удпочинок. Удті уже  было чути  як гупають каноны. У варышови  быв великый коргаз7.  Туды из фронта привозили пораненых.  Мÿй цімбора дÿзнався, ош серед пораненых там лежить його родак из Салдобоша. У суботу дали  нам из цімбором доволену на 4 часы, обысь’ме нащивили  того, салдобошського. Та вбысь’ме ни йшли голарÿч, зайшлисьме по пути у бôвт купити  штôсь  у́пити . А при бôвті была мала корчма. Каже цімбора : “Аж ись’ме уже туй, та упийме штôсь”. Иппен ись’ме лыгнули, як у бôвт зайшов офіцер. Увидів нас, умачкаловав, пак  закликав из улиці патруль. Заперли   нас у пивницю, што была при касарні.  Каждого  пôвкреме.  Но, думаю субі, кониць ми.  У пивници, гет пуд самым подом,  быв  вызÿрчик за желізнôв  решіткôв.  Я кукав удті на двÿр – ба ко бы дав закурити  - страшно’м  хôтів курити. Їсти давали, а курити ніт. Раз никаю я из вызора,  иде по дворови жона старшого офіцера. Крикнувем юй . Пудыйшла и упознала ня, бо часто приходила на кухню заказовати обіды . Она была родом из нашых краюв. Бывало фігльовала, кликала ня   földi Jancsi8.  Ипна была жона! Пороззвідовала ня ож чого ня  заперли.  На другый динь  пудыйшла  до  вызора  поубзиралася,  дала ми цігеретликÿв, тай  указала,  што завтра нас у́пустять, айбо нараз повезуть на фронт, у пекло. Каже ми : «Тікай, földi Jancsi, бо убють тя”. 
       И правда, на другый динь упустили нас, айбо наказали не ухо́дити из касарні. При двирьох поклали катуну из пушкôв . У ночи,  у потемках, я ся убрав, тихо’м пудыйшôв ид двирьом, де стояв катуна. Ухопивем го ззаду, гыпнувем ним у стіну, та -  тьікы!  Перескочивем  городину, пубігем  узькыми, темными улицями за варыш, а удті у поле… Цілу нÿч  біг’ем полями, абы’м кам май дале быв уд нашого сокоса, тай уд фронта. Знавем, ош аж ня имуть – кониць ми. 
- Но а типирь  - спати! 
- А  завтра розкажете, што было  дале?
- Аж Бог дасть.
    Дідик  глубоко здыхнув и  простер ся. У хыжи было темно. Бабка уже спала. У шпорови потріскуючи,  догорав огинь.  Дідик прошептав молитву, убернувся на бÿк и скоро захрапів.
Я дôвго не мÿг уснути  - переживавем:  кибы лиш не имили дідика…
   На другый вичур  я ледвы ся дочекав, коли уже ляже дідик и начне приказовати.
- Но, та дем лишив  учора? – пузвідав дідик, коли ся гуріниць у́тягнув  у постели та поклав рукы за потылицю.
-  Як исьте утікли из касарні, та біглисьте цілу нÿч.
- Ой  тôвдым ся читаво у́бігав  та у́ходив – треба было  кам май скоро  та чим 
май дале  удыйти уд касарні, уд свого сокоса. Бо аж бы ня имили, не дай господи, дÿстав бым дереша!9 У́били бы ня читаво, та на фронт!
…На тритьый динь прийшôв я до якогось варыша. Боявемся  ож имуть ня патрулі. Прятавем ся у паркови. Такый’ем быв голодный та фарадный , што у голові ми ся крутило . Из корчÿв  увидівем двох мадярськых катун, што  йшли через парк. Не мали на руках пантликы, значить не были патрулями. Пудыйшôв’ем ид ним, розговорилисьмеся.  Казавем  їм  ош пустили ня у отпуск думÿ та дуже’м голоден, а гроші’м загубив. Узяли  ня из собов  у двÿр  касарні,  а там иппен давали мінаш – вичирю. Дав ми еден свôю шляйку10. Ставем у шор. Вер ми сокач11  у шляйку каші  та дуже на ня поникав, айбо не казав нич. Я удыйшов, та пÿд  тый дух издемегавем кашу, хôть и нестерпно горяча была. Изівем, айбо почувемся ищи май голодный ги’м быв. Ставем ищи раз у шор. Сокач вер ми у шляйку каші,  а пак поникав на ня,  та каже :
- Ты уже быв!
- Та де’м быв?!  - кажу.
 А пак ня ухопив за рукав та крикнув :
- Иміть го, есе не наш!
Я  ухопив  шляй ку  из- споду,  та як  умащу  го у  пысок  горячôв кашôв! Тот завыв, а я  - тікы! Дôвго за мнôв  бігли ,  айбо  не догонили ня – я из варыша  у поле, у темноту!
Ишовем усю нÿч на восток, а понад рано, коли ся провидніло, дÿйшовем  до едного села  пуд самыми австрійськыми горами . Пиля крайньôї хыжі  увидівем жону  - при язовала  козу  ид корчови. Увиділа ня, напудилася.  Я юй указую руками, ги глухонімый, ош обы ся не бояла, тай ош хôчу їсти  - гам, гам.  Повела ня до  хыжі, уклала за стÿл, дала хліба з молоком. Нараз, видко, пôрузуміла ож утікач’ем. Мала двох діточок, дись такых ги ты грубых.  Тоты знали   мало по- німицькы. Так’ем пôрузумів,  ош отиць ім погыб на фрôнті.
      А на другый динь, коли’м ся удоспав на хліві, по фрыштикови, жона у́няла из шіфона пачмаґы,12 сôрôчку та уйош13 и дала ми, обы’м ся перебрав,  бо по селу ходили патрулі. Дала ми кôсу у рукы та повела ня у поле, указала де косити. Серед дня прийшла ня кликати їсти.  Як увиділа кÿлько’м накосив пшениці, ухопила ся за гôлову. Пак учинила читавый  обід. Левеш из мнясом, а за тым  - мнясо из крумплями та парадичковым соусом.  Дала погар ипного вина. Обід ги треба.  Нигда’м  ищи  так смачно не пôпуїв! По обіді закуривем ся, та  звідаю  через фаттьова,  што тото за мн’ясо такое смачное было. Она  указала  на городину.  Никаю я, а тото свіжа мачача шкура ся сушит!  Малом усі кышкы ни убльовав!   
       На рано перебравемся у свое платя и рушивем дале, пÿд горы. Цілій динь и вичÿр ишовем  пôлями та хащами, а уночи прийшовем у якыись варыш на штацію. Там’ем стрітив катун, што йшли у Мадярщину. Пустили їх думÿ,  бо пораненым  пÿсля коргаза давали отпуск…  Пÿшов’ем из ними.  Поцімборовавем ся из єдным  ньіредьгазськым. Признавем ся му ож ние у ня папіря, я утікач. Айбо дуже бым ишов думÿ, бо дома у ня молода жона, недавно сь’ме ся пÿбрали.  Сілисьме из ним у ночи  на товарняк ,   што йшов у Мадярщину.  Так ись’ме дÿйшли до Ніредьгазы, до цімборы думÿ. Чулисьме, што патрулі имають  утікачÿв  - мнôгі пôвтікали из фронта . Цімбора  раз  сам пÿшов думÿ, а у вичирі прийшов за мнов у поле  - де’м ся прятав. Удпочивем у ньго  еден динь  - та дале. Удты уже было недалеко думÿ. Ишов’ем  у  ночи  на Кірігазу.   Пудыйшовем ид Тисі из Кірігазького   бôку. Удты уже видко было Копаню, лиш треба было якôсь перейти на другый бÿк Тисы. Бояв’ем ся у потемках переплысти ї – ищи ся утôплю туй, пуд самôв Копаньôв!  Тай вода уже  мала быти студена  - пÿзна осінь была. Думаю сôбі – перейду через мÿст.  У потемках  ачий  не видко буде ож цуравоє у ня платя . Та мож буде  хôть якый папір указати  катуньом  што сôкôтят мÿст, аж пôпрôсять  дозвÿл на отпуск. Еге, є у ня Юлчино письмо из сôбôв.
     Перехрестивем ся  та йду ид мостови.  Уйшôвем на штрек  та сміло иду  попри стража, што дримав  стоячи на початку моста. Уже’м прÿйшов  пиля нього, кой тот  загулюкать:
- Állj , ki vagy?!14
 А я му кажу:
- Szabadságos katona!15 
– та тычу му юлчино письмо. А вÿн палить швабликы, обы розникати, што за папір му тычу, а я тихинько задую; вÿн лає та палить ище. “Сись ищи уникать штôсь” – думаю субі, та як го угачу у пысок  - нараз  загримів на мÿст из пушков уєдно. А я  - тікы через мÿст…  Уже’м быв дись на середині,   кой из другого боку моста почали стріляти на ня, почав выти ріодôв,16 из будкы  пôвскаковали катуне,  што там удпочивали -  такый ся  шум   пудняв!   Но, та што робити - мусай ся спасати! Верим  сôбов из моста у Тису. Коли’м летів у темінь подумавем – но, есе уже кониць! На щастя вода там была глубока . Унюривем, та плыву ид берегови , пÿд кôрчі.  А на мÿст пôзбігалася стража из усьых бокÿв, та нич- до стріляють у воду,  куды’м  скочив.  А другі  бігали по берегови –  глядали ня. А я наберу вôздух та занюрю - та усе май дале уд моста; а пак межи корчами унюрю та сижу тихо – спочиваю…  Коли стихло  подавем ся думÿ, бо уже почалося розвидняти. Через густый фізеш17, пак  хащами ид Копани. Горо́дами - та до себе -  на хлів. Занюривем ся у сіно та уснувем ги мертвый. Рано Юлча - бабка ти, уйшла на хлів  за сіном обы веречи  худобі, та як ня увиділа  - мало не упала из луйтры17.
Дись місяць’ем ся прятав на хліві. Лиш по- ночах спускавем ся у керт походити мало ,та поговорити из бабкôв ти. Нико не знав ош я дома. Тай добре, бо по селу часто ходили патрулі – глядали утікачÿв. И лиш кôй убубнало ош войні кониць и почали ся вертати   из вôйська,  изыйшовем из хліва та указавем ся на людьох, ги бым типирь  ся вернув. Родакы  та цімборы  гратуловали ми ош’ем ся вернув не покаліченый. “Айбо мушу ти штôсь недоброє упувісти  - шепнула ми сусідка , Юлчина цімборашка. Твоя Юлча убманьовала   тя - я сама виділа.  Дись пару тыжню сперд сим, у ночи  убыймалася з кымись у винници! – обым усліпла аж ніт! Та што має чинити  уддана жона   у кирті по ночах из кымись?! А чôлôвік юй у сись час крôв проливать на фрôнті’’…
  Дідик ся засміяв, простер ся та скоро уснув  - изморився уд дôвгого казаня .   А я засыпав щасливый, ож дідик  у́жив пÿсля тÿлькых опасных пригод.
                                                                                     Автор: Александер Хуст,  Венгрия, Будапешт, октôвбер 2000 год

Словарь русинских слов используемых в тексте: 

  1-пôйта- сарай, склад для корма худобы.
  2-фанкы  /мадь./ – пончикы
  3-тÿзирь  /мадь./ - артилерист
  4-канон  -гармата/укр./
  5-сокос –отряд/рус./
  6-левеш /мадь/ -поливка.
  7-коргаз /мадь/- болниця 
  8-földi Jancsi /мадь/ - земляк /рус/
  9-дереш –покараня побитьом.
10 –шляйка –котелок/рус/
11-сокач- кухар
12- пачмагы – штаны.
13- уйош – піджак.
14- Állj, ki vagy?!  /мадь/– стÿй, ко ты?!
15- szabadságos katona /мадь/ -катуна у отпуску.
17 –лÿйтра – драбина/укр../

Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать источник https://rusinskiimir.ru/  и автора Александер Хуст, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Добавить комментарий

Иконка левого меню