М. Чикивдя «Нашоє русинськоє двиганя – ото не дисяткы орґанізацій, бо поправдї многі общества фунґуют лиш про єдного чоловіка, котрому треба лише титул…» 

М. Чикивдя «Нашоє русинськоє двиганя – ото не дисяткы орґанізацій, бо поправдї многі общества фунґуют лиш про єдного чоловіка, котрому треба лише титул…» 

Мы часто листаєме сторӯнкы нашої історії. Читаєме за австро-мадярськый період, за нашых великых Будитилю̄в, за знаных русинӯв, котрі прославили наш народ. Из теплом споминаєме золотый період Подкарпатськой Руси при Чехословакії, а з великым банованьом – страшну войну, анексію Подкарпатя тай запрїт нашой націоналности з дальшым комуністичным терором.

Живі йщи люди, котрі тямлят тоты історичнї моменты. Уже є й повно історичной літературы, у якӯй годнї сьме за тото вшитко читати. Што дуже важно – нашої літературы, нашых русинськых історикӯв, котрі правдиво, без фальші, подавут всьо, ги было.

У історії карпатськых русинӯв тай нашої Вӯтчизны было читаво гӯрькых моментӯв. Много пӯдлого ся стало за вшиткый час. Но было й радостноє, што чинило добрый вплыв на наш живот тай ідентичность.

Вшитко доброє и пӯдлоє мусиме прияти тай фурт тямити. Айбо пиля того тямім, ож тото всьо уже ся минуло, тому лишайме го в минувшинї.

Мы жиєме типирь. Ци тяжко, ци добре – тото вже вшитко выдносно. Нынї пӯдло, бо война (кидь говорити за Подкарпатя), май адде было миримо, лиш тяжко з роботами, та мусай ходити по світу авадь крутити ся, зарабляти дома.

Світ такый, ги вӯн є, а до його реалій мы ся адаптовуєме. Тото є ачий у каждого руснака у крови, ож фурт ся треба трудити. Но з нашого труда маєме высокый уровинь комфорту. Маєме такый достаток, за котрый давно наші люди й не могли думати. Жити стало намного легше, а тко хоче робити, тот буде мати достаток. Сяк усяды.

Ци лише руснакы ходят по світу, вбы найти достойну роботу?

Робочі міґрації ширят ся вшиткым світом. Много нашых людий иде робити на Чехы, а самі чехы йдут на зароботкы у Нїмеччину. Ясно, ож не хотїло бы ся сяк, но йсе є єден из пӯдлых недостаткӯв днешного часу.

Колись буде так, ож не треба нам буде ниґде ходити, будеме мати вшитко дома. Но на днешный час мы маєме цїнити тоту нашу свободу, котру істинно маєме. Маєме свободу, котру щи не так давно не мали наші вӯтцї тай матери при Совітах.

Можеме свободно ходити по світу, учити ся, робити – йсе тоже про нас є богатство. Исе є цивилізація, котра ся дотулят до нашого народа.

У селах людьом стало май легко ґаздовати, бо абсолютно вшитка ся робота модернізовала. Чим май дале, тым май бӯльше мы у нашӯй роботї хоснуєме техніку. Йсе є тоже добре. Догадайме си, як ся треба давно было трудити нашым дїдам тай бабам, а як намного май легше стало нам. Исе тоже єден из плюсӯв днешного світа.

Я усе пишу, ож мы маєме тямити історію, маєме сокотити свӯй сохташ. Ясно, ож типирь не треба натїгати постолы, бо в постолах ходили наші прадїды, авадь вмісто ґазовой плиты варити си їсти на шпорї, бо так было давно. Не треба натїгати постолы, но треба тямити, ож натїгали їх давно наші люди.

Треба тямити, як давно ся наш народ трудив, які у нього были цїнности, тай якый быв живот. Бо тото наша минувшина, мы єсьме єї потомкы. А красно знаєме, ож без минувшины не є будучности.

Айно, без минувшины не є будучности. Айбо треба знати пиля сього, ож кидь ся зациклити на минувшинї, та будучность ниґда не настане. Мы так ся ревно ймили за тото, як было, што забыли за днешный динь. Забыли, ож історія пише ся типирь, а мы ї не чиниме.

Йсе є єдна з важных хыб великой части типирїшнього русинського двиганя, котроє споминат лиш за минувшину, а не жиє днешным дньом. Дуже добре изучати всьо, што было, айбо треба думати й за будучность, а не лиш за тото, што вже прӯйшло. Тото, што ся минуло, треба аналізовати, а пак нынї, на дїлї, хосновати.

На зборах русинськых орґанізацій почти вшиткый час говорит ся за історію. Фурт єдно й тото самоє. Поговорит ся за історію, покритикує ся днешный стан дїл, тай кониць.

Но а дале?

Дале зась зборы, и зась історія. Тай як бы не было парадоксално, часто ся пуднимат тема, ож наші люди не знавут свою історію. Часто ся говорит за Духновича, Митрака тай другых, айбо пиля того пӯднимат ся тема, ож чилядь не читат творьбу знаных русинӯв. Тӯлько ся говорит фурт за єдно, а проблема ся вбстає.

У державных установах наша ся історія не учит. Дїти в школах не годнї читати літературу нашых Будитилю̄в. Тому тото не хыба народа, ай хыба наша. На зборах мало говорити за історію межи собов.

Треба творити научно-літературну базу, выдкы вшиткі заінтересованї люди могли бы чиряти історичнї тай літературнї матеріалы, проводити історичну, літературну, културну пропаґанду межи народом.

Мусай заінтересовати чим май бӯльше людности історичными темами нашої земли. Пӯднимати історичнї матеріалы, а пак ширити їх народови. Ширити літературнї творы знаных писатилю̄в тай поетӯв, вбы їх прочитали чим май бӯльше читачӯв. Не говорити, якый Духнович ґеніалный, ай подавати його творы. Тоды подкарпатські руснакы будут знати свою історію тай тямити знаных титанӯв рӯдного слова.

Видит ми ся, кидь сяк робити, та проблема бы ся рїшила. Сього ся треба держати.

Нашоє русинськоє двиганя – ото не дисяткы орґанізацій, бо поправдї многі общества фунґуют лиш про єдного чоловіка, котрому треба лише титул. Папірьові общества ся мают убстати у минувшинї.

Днешноє русинськоє двиганя Подкарпатя – тото пара орґанізацій, што ся не зациклили на історії, а подавут хосеннї історичнї матеріалы, проводят стрічі, диспуты, презентації тай инші тематичнї дїланкы.

Што главноє – нынї читаво русинськых дїячӯв сут поза членством в орґанізаціях, айбо роблят велику роботу.

Тому пӯд двиганьом треба розуміти не лише якоєсь общество, ай ушиткых русинӯв, котрі роблят дїля свого народа.

Типирь ся треба адаптовати до новых реалій, та творити будучность про наш народ. Історію годнї сьме подати всьым, но нынї ся треба змагати, вбы є кому ї было вчити. Не мож ся давати на асимілацію.

Робити треба дїля дїти – выдавати книжкы з народными казками, чинити дїточі авдіокнигы, подавати бӯльше дїточого матеріалу. Робити всьо, вбы чим май много выросло дїти, котрї бы твердо повіли, тко сут – русины.

Не треба забывати за днешну карпаторусинську літературу. И днись маєме читаво поетӯв, писатилю̄в и драматурґӯв, котрыми сьме ся годнї гордити.

Правду казав пан Падяк: «…кидь у нас є наша література, значит, екзистує й русинськый язык, а кидь екзистує русинськый язык – значит, жиє русинськый народ».

Треба нам ся варовати всякых провокаторӯв, котрі ся чинят «великыми русинами», а поправдї ся хотят вгнїздити межи нас, обы чинити штось пӯдлоє. Такі лиш хотят дискредитовати наш народ.

Маєме гнати тых, тко в русинському двиганю видит лиш фінансовый хосен, а кой невыгодно їм, та мовчат. Важно, вбы простый народ не судив активных русинськых дїячӯв по дїях провокаторӯв.

Треба, вбы чилядь ся до нас тягнула, видїла у двиганьови своє, рӯдноє.

Напослїдок, обы русинськоє двиганя было ефективноє, треба робити вшиткым уєдно. Ворохом ся доповняєме, а з того будеме мати резултат. Єден зробит єдно хосенноє дїло, другый – другоє.

Робім дїля нашого народа каждый тото, што годен. Учім ся на минувшинї и смїло йдїм у будучность!

Автор: М. ЧИКИВДЯ 22 августа 2022 год

Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/  и автора произведения Михаил Чикивдя, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд).Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Добавить комментарий

Иконка левого меню