Русинский язык с Михаилом Кушницким. «Из усмівков на лици, из повными куфрами пива тай чоколады сїдаву у поїзд домӯв…»

Русинский язык с Михаилом Кушницким. «Из усмівков на лици, из повными куфрами пива тай чоколады сїдаву у поїзд домӯв…»

Чим им пролупив очи, побзерав нараз через оболок. Сього рана зась ипный туман убнимат три смерекы, котрі ростут такой попиля мого «барака». Уже-м другый місяць на Чехах, уже-м зачав замічати, як на ня липнут подаякі сякі слова. Уже не хыжа, ай «барак», хоть так им звык казати раз лиш за великі, многоштокові хыжі. Уже не ліфт, ай «вытяг», хоть ани єдного ліфта у нас дома не є. 

Уставу з постели, иду на кухню – треба си шіковно зварити кавиль, веречи дашто у кышку тай ладити ся на роботу. Не мож ся запоздити, бо не запишут ми годину. Споминаву, им ся як май давно сміяв из нашых старшых, котрі ся лиш вернули из Чехӯв, тай пораз зачинали сыпати словами «набіячка», «їзденка», «йо»… А типирь я руно такый, тай лиш за пару місяцюв. Типирь датко другый ся буде сміяти з мене.

Нажарили ся яйця на олайови, люблю йих мачати хлїбчиком. Ей, шкода, ож не мож через границю везти масть, так им любив яйця на масти! Туйкы у бовтови, так ся видит, є гет ушытко, айбо не є того, на што-м навык дома…

Мечу у ташку три булкы, авадь ги на йсї ся каже, «гоускы», перемащені помазанков из сыром, та пилуву на автобус. На годинцї цяпнуло уже 5:10. Біжу вон, устигаву на бус рунинько! Єдно, чому ся туй нияк не можу нарадовати – ож автобус ходит так, ги книжка пише. Авадь, май конкретно, ги розклад пише. Сякоє файно розказовати пак дома тым, тко лисицькый автобус пӯв годины чекат. А што казати за дны, кой чекаш бус, а вӯн домак не прийде!

Бӯлшина люди з мого района буде йти на роботу мало май потӯм, та сись бус щи домак пустый, єґде си сїсти. Так им ся уже навчив, ож чим сяду в автобусови, та можу щи мало захырїти, закидь ся везу до роботы. Но што ня май чудує у сих автобусах, ото чилядь. На мою душу! Пораз такі чудеса стрїчаву, ож най ся не приказує. Датко йде на роботу, а датко ся лиш везе домӯв из гульок. Пелехаті, нафарблені, чудно убраті люди – хоть бери та фотькай та заганяй цімборам. Сяк, ясноє дїло, не чиню, было бы мало нефайно. Щи бы ми хыбіло пак ся з ними сважати, ож чом йих фотькаву.

Жити у Празї пару місяцю̄в ото посправдїшня шокова терапія, я вам кажу. Тай не лиш спозад страшных люди у нӯчному автобусови, не… Я ниґда не жив у даякому великому варошови, я хлопиць из села. Туй много сього чудного. Світлофоры сперед сим видїв им лиш у школї у книжцї. Но тай у Иршаві, як им паспорт забирав, айбо тот тогды не робив, та ачий не рахує ся. Уже нич не кажу за тоты ескалаторы у метрови! На мого пана милого! Ґарадічі, котрі ходят самі, но тко сякоє придумав?

Перві дны ми было дуже тяжко выд усього сього шума тай гудїня: тӯлкі машины, автобусы, трамваї, тӯлко гучаня. Звідав им ся: «Ба як они йсе выдержувут каждый динь?» Пак им мало май навык, айбо не любит ми ся ай так.

Но та нашто-м сюды прийшов, кидь ми ся не любит? Е, пак за грӯшми. Дома з роботов, ги ся каже, мало потяжко. Сперед сим у лїтї брали ня дома помагати хыжу класти. Робота была нехытра: перемітовати тиґлу, мішати малтер, носити малтер у відрах майстрови, сїяти пісок из рїни… Такоє, знаєте, ги на роботї. Айбо платило ся за тыждень тӯлко, кӯлко мӯг им за динь лишити у пивбарови. Не бажит ня така платня, самі розумієте.

Та дале сценар быв простый. Золотої медалї из школы не маву, мамка гроши повно не має, учити ся ня нитко не дасть. А дале самі знаєте як – батичко клиентує, чинит ся папіря, пакуву куфер на Чехы. Перемотаєме піціцько упереда, тай туй им, біжу з буса у «шатню» перебрати ся тай скоро на склад. Задумав им ся, ож ба як мож уповісти «шатня» по-нашому? «Роздєвалка», ги сохтувут наші уповісти, ото російськоє, так розуміву. Переберальня даяка ци як, не знаву.

Закидь ся йся думка крутила у голові, пхав им копікы у автомат, што чинит кавиль, стойит у нас сякый на кухни на фірмі. Зайшла колеґіня – жӯночка за 40 рокӯв, стӯчної статуры, робӯтна, на твари каждый динь ю̄в файно видко, як не хоче туй быти. Она сама из Черкас, бӯгзнаєшто туй забыла – йихнї фурт на Полякы ходят, а не сюды. Она туй лиш єдна на фірмі не из Закарпаття спомежи нами, та наші ї пораз знавут пуддюґнути, не люблят ся. Пораз ї пробуву звеселити усякыми розказами за тото, яка у нас є сохта на тото-сесе, дуже ю̄в інтересно.

– Чуйте, коли там нарада? – звідаву ся домак сонный; щи ня не лишила тота дрімота, котрої-м ся набрав у бусови.

– За 15 хвилин, – дораз ги робот удповідат колеґіня.

– Ага, добрі, дякуву.

– Ну що це за д-я-к-у-в-у? Звідки ви того набралися? Треба казати «дякую!» – гикой учителька ми удрубала заприслупниця.

Ийой, треба ня было у тот момент видїти! Ачий ми онь нараз очи кровльов залляло было! Щи ми сяк нитко не казав! «Та тко-сь така, обы управляти, ты марго єдна?!» – подумав им про себе, но промовчав.

Досяг им из автомата кавиль, выпрямив поперек, поникав ю̄в у очи тай кажу: «Обы йсе было у послїдньый раз сякоє», тай мовчкы выйшов им у калидор. Айбо онь мнов трясло! Як сяк мож? Та я спомежи нашых єден ся з нив лиш цімборовав, та адсяк ми удплатила? Кый ґалиба?! Исе ся як называт? Не тямлю, коли-м напослїд быв сякый намериґованый. Мало не залпом допив им кавиль тай пӯшов слухати нараду. Но нараду не слухав, лиш косив очима у бока заприслупницї.

Минуло два місяцї, я з нив з того часу бӯлш ани раз не заговорив. Тай фурт им си глядав таку роботу, обы з нив не контактовати. У сьому дурному містови чекав им даяк бӯлше солідарности выд чиляди, котра ся туй оказала у такӯв ситуації, ги я.

Туй никаву – а рано на нарадї не є ї. Динь, другый, наша черкаська цімборашка ся не убявлят. Вичӯр, як им зайшов у «канциларь» записати си у зошит годины, иду ид «ведоуцому» – фивникови? – позвідати ся, ож куды ся дїла Наташа. Каже ми, ож пӯшла гет на Украйину, кӯнчило ся у ниї папіря.

Стало ми мало гӯрько, кидь повісти чесно. Хотїв им даяк тот конфлікт из нив рїшити, а не сяк просто. Туй ся з нив кроме мене нитко не цімборовав – даже жоны из кухни, котрі бы з нив гіпотетічно мали мати доста похожі інтересы, єднако йим годӯв. Айбо зблизька ся указало, ож тото домак друга чилядь. Но та як типирь? Не маву на ниї ани номера, обы-м позвонив, ани у фейсбукови ї не є. Не знаву, што чинити.

Туй раз-раз, та треба бы паковати куфер домӯв и минї. Є у ня пару выходных щи погуляти Прагов, почти-м нич до грома не видїв, фурт у роботах. Треба бы си купити даякого цуря, тай може цімборам даякі подаркы, чоколады. Покушати якого доброго пива, котрого-м щи не кушав. О! – тай узяти домӯв того лікера из яиць, сякого у нас дома ниґде не найдеш. Я го не ож люблю, айбо там у стрыйны скоро динь народжіня, пригодит ся…

Осїнь вже тверда, вонка студено. Чимчикуву Вацлаваком, тай на! – вижу свою бывшу колеґиню! На пана милого, та туй є! Ачий набрехала, ож папіря ю̄в ся кӯнчило. Пудыйшов им.

– Здоровля! Як ся маєш? – поклонив им ся; на секунду-м ся чув, гибы домак ниякої злобы ид ню̄в не маву.

– Привіт, не чекала тебе зустріти, – мало ганьблячи ся, удклонила ми ся заприслупна панїйка.

– Слухай, перебач ож так руно, айбо уповіж ми правду: утїкла-сь из фірмы спозад нас?

– Мені у вашому колективі важко працювалось, – тихо, у нӯс, удповіла ми.

– Та можу порозуміти, Митьо тя знав пораз нанервозити дай боже. Ты ся на нього не серди, вӯн так фіґлює, видиш, из нами руно так говорив, ги з тобов.

– Угу.

– Айбо того рана у кухни, – подумав им, ож мушу пудняти йсю тему, – дуже-сь ня уразила. Не чекав им выд тя сякого, были сьме си добрі.

– Я… Я не хотіла, просто в той ранок вивели мене вже були, осьо на тобі зірвалась, а далі якось встидалась про це говорити.

– Но видиш, думав им ти позвонити ци даяк тя найти, ай домак не маву на тя контакт. Ганьбив им ся у ведучого просити.

– Я вас часто просто не розумію, навіть таку примітивщину перекручуєте! Як так можна говорити? – зась ї понесло… А сперед сим знав им из нив говорити по-украйинськы, та была доста адекватна.

– Слухай, я тя розуміву. Тяжко ти, сама-сь туй. Я туй руно так сам, тоты вшыткі люди на роботї не родина ми тай не цїмборы. Айбо міліон раз им ти казав, ож мы не «перекручуєме» бисїду, мы сяк говориме.

На сьому, кидь чесно, полївило ми. Пӯшов им гет, удклонив им ся курто тай шіковно. Удлягло ми из серця тото, што ня болїло. Порозумів им, што конкретно йсю панїку грызе тай як из нив дале бисїдовати – нияк!

Из усмівков на лици, из повными куфрами пива тай чоколады сїдаву у поїзд домӯв. У своє рӯдноє село, де уся чилядь єднако «перекручено» говорит, тай никому тото уха не казит. Иду домӯв.

Автор: Михаил Кушницкий 02 ноября 2022 год

Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперссылку на автора; Михаил Кушницкий и источник Мигаль Кушницькый Ютуб-канал https://rusinskiimir.ru/  в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Добавить комментарий

Иконка левого меню