~БИСІДА за ПОПЛЮВАНИК~
Истöрія прадавньых словян сохранилася у переказах-леґендах и казках, котрі пӱзніше у письмовому виді лишали нам монахи. Єден из них, а именно візантійський монах-чорноризиць Храбр, лишив трактат, названый ним «О писмèнëхь» («Про письмена»).
Храбр за словян каже так: « (Прѣжде ѹбо словѣне не имѣхѫ писменъ. нѫ чрътами и рѣзами чьтѣхѫ и гатахѫ погани сѫще. кръстивше же сѧ. римьскыми и гръчьскыми писмены. нѫждаахѫ сѧ словѣнскы рѣчь безъ устроениа…).
(«Пириӝе словяни не мали букв. но чертами и зарізами читали и толковали. язычьники суть ищьи. но покрестилися. римськима и ґрецькима буквами хоснувуться. словянський язык ищьи не приведеный у порядок [словѣнскы рѣчь безъ устроениа…]».
Мы дись у глубині душі дискутовали из Храбром, бо обы повіровати чертам и зарізам прадавньых словян, треба бы вернутися на 5000 рöкӱв назад, у їх чясы. Из другого бöку, записы монаха Храбра за черты и зарізы уднедавна нам імпонувуть.
Поясню чьому: дись у кӱнци ХХ в.на Іршавщьині пояснили ми, што такоє палиця-«поплюваник». Вӱвчярі, што літовали из вӱвцями на полонині, «урощьовали» «поплюваник» из деревцяти твердої файты, котроє зрізали на высоті доброї палиці, пак на нього плювали обы скорше росло-товстіло
(так на фіґлі пояснюєся етимолоґія слова «поплюваник», но на деревце доправды плювали, бо у нас є стародавньый обычяй: кідь при дакӱм ділі трічі сплюнути и пувісти «тут бы ти сиринчя», віруєме, ош сиринчя буде), а коли вӱвчярь відьӱв, ош уже буде добра палиця, деревце зрізовав, обробляв го, и уже у динь «мішаня-міры» робив на палици черты и зарізы, т.є.
зазначяв, ко кӱлко худобы заганять літовати на полонину и кӱлко пак має забирати молочьных продуктӱв за то. Як вӱвчять розумӱвся у тых чертах и зарізах – лем Бог знає. И сам вӱвчярь… »…
(За «поплюваник» ищьи и типир памнятавуть и на Свалявщьині, и на Тячӱвщьині и у др. районах нашого краю – у Березниках перезнав за «поплюваник» Михайло Чикивдя, у Бущьині – Иван Бинячовськый, котрый добавив, ош такий «поплюваник» хосновали и румуны у Апши.
Хосновали слово «поплюваник» и в низинных селах, но там оно вже мало иншоє значеня: напр., житель села Голубиноє Куцкір Михайло памнятать, як мамы пуӝяли свойих малых повішаникӱв «поплюваником», погрожувучьи їм: «Дораз ти дам поплюваником по гузици»).
Та кідь наші люди ищьи й ныні памнятавуть за «поплюваник», значить было тото з історичної точьки зору недавно.
Сесе дійство ставить перед нами єдну велику и нерішену й дотипир загадку: чьому наші вӱвчярі, што літовали из вӱвцями на полонині, віками хосновали черты и зарізы, иншак кажучьи письмо прадавньых словян, котрому было коло 5.000 рӧкӱв, хотя уже
у 863 (864?) рöці словяни Моравії и Карпатського реґіону (русины) мали словянську азбуку, котру їм склали и принесли, як уже было повідено выше, сяті братя-ґреки Константин и Методій.
Тут не мож казати за якусь консервативнӱсть наших полонинських вӱвчярьӱв ци за їх твердӱсть у сохранности стародавньых звычяйӱв, скорше за їх практичьнӱсть, бо иншак треба было мати дакий записник и хоть лем цирузу, што коштовало якісь грöші.
Окрем того, треба было знати и ґрамоту, чим ся мало котрый вӱвчярь годен быв похвалити. Та чьому бы «поплюваник» не скапчяти из чертами и зарізами прадавньых словян, бо припустити, ош наші полонинські вӱвчярі сами придумали тоту «азбуку», нияк не мож.
Так што бістошно мож казати, ош наш «поплюваник» має чьитавый возраст, який наличює тисячі рöкӱв. Таким образом, наші полонинські вӱвчярі аж до ХХ в. несамохотно сохранили звычяй, який мож раховати чястьöв як нашої істöрії, так и цілословянської.
Котру из-за сього треба бы мало змінити. Кобы там не было русинӱв, може так бы ся и стало…
Автор: Митро Поп
Фото. Иван Бинячовськый.
Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперссылку на источник https://rusinskiimir.ru/, и пвтора Митро Поп, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства
