“История Православной Церкви в Закарпатье” с Василием Кричфалувший!

“История Православной Церкви в Закарпатье” с Василием Кричфалувший!

Со второй половины 19 века к этим древним формам применяется ряд западных многослойностей, не без помощи властей.

Началось создание сообщества рожанця, о котором у «листке» возникла полемика с предложением вместо того, чтобы рожанцца читать параклис.

Так появляются так называемые «чопаты», т.е. богослужение срез, вводится субботний пост, в храм приносят скамейки, устанавливаются конфессиональные «стулья», много алтарей, ежедневные службы для всех священников, храмы оборудованы th pulpits (о соболиные приборы на стене для чтения проповедей), священникам разрешено в день служить несколько литургий, так называемые введенные «молчаливые службы» (читать), с алтаря снимают занавес, иногда уносят иконостас. Вводятся новые праздники:

Тело Божие, Христа Царя, короны стали похожими на западных священников, священники начинают брить бороды, ходить в мирской одежде. Возле храмов обустраивают часовни с перекрестной дорогой. Культ сердца Иисуса и сердца Марии развивается. В Великий пост вместо Преждеосвячених Литургии служите обычную Литургию св. Иоанны Златоуста. Также в будни Великого поста, когда совсем не установлено совершать Литургию с освящением Даров, такое служение совершается постоянно, и необходимость этого оправдывалась тем, что есть таможенные службы, где повторное воспоминание должно быть совершено и далее профессиональная комедия.

Епархиальные власти смотрели на это сквозь пальцы. Поскольку священникам рекомендовали причащаться ежедневно, а в Великий пост священник остался без такой возможности, практика Римской церкви принята. Можно было бы продолжать перечислять ретриты из практики Восточной Церкви.

Он был создан как промежуточный ритуальный вид: догматический союз связывал его с Римом со склонностью к латинскому Жинопослідування и Закон ориентировали его на Восток, со склонностью к догматической близости. Нет никаких сомнений, что эти элементы католического культа были введены на Западе для укрепления благочестия.

Они, может, и были хороши сами по себе, но для восточного обряда не подходили. При этом надо иметь в виду, что в ранние века христианства было не совсем так: например, тогда, в период формирования рядов, с не особо выраженной разницей, праздники (например, память мучеников и т.д. ) быстро от местных почитаемых стали общепочитанными. Святые апостолы, разбросанные по всему миру проповедовать, заложили основу разными последовательностями, которые не мешали единству веры.

Известно, что насколько греческие слова проникли в латынь, есть и латинские слова, которые вошли в употребление на Востоке, но позже эти формы все заметнее начинают развиваться сами. Развитие идет органично, а потом заимствование становится все труднее. (В последнее время среди фигур экуменического движения отмечались случаи особого смешения обрядов. Но такой ритуал «эсперанто» обречен. )

Интересно отметить, что римские папы в своих быках, например Климент VIII (1592-1606) в быке «Decet romanum pontificem» и Папа Бенедикт XIV (1740-1758) «Demandatam coelitus», «Allatae suntamum» в самых искренних намерениях и в с атегорические термины восточный обряд защищен. Но к большому сожалению эти резолюции не были воплощены в жизнь. Да, переход на другой ритуал был разрешен только с благословения Папы Римского.

Климент XI в 1706 году, 6 мая отклонил просьбу кардинала Леопольда Колоныча о том, чтобы в Венгрии латинские священники совершали мессу (литургию) на греческом Согласно церковному закону Западной Церкви, изменения в обряд вносит только Папа Римский, никто другой не имеет на это права – но это условие не только не соблюдалось, но и часто нарушалось.

Замойский собор, где были установлены некоторые нововведения, был одобрен Папой Бенедиктом XIII только с особым обсуждением, “это заявление постановлений указанного собора, пока резолюции римских первосвященников, резолюции о f собор IV, о греческих обрядах, но всегда должен оставаться в их сила”. Но ни быки, ни условия не смогли сдержать изменения обряда”

198. Обряд. ( Времена Унии)

Архимандрит Василий (Пронин) “История Православной Церкви в Закарпатье” Продолжение следует…

Подготовил: Василий Кричфалувший

Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперссылку на источник https://rusinskiimir.ru/  и автора произведения Василий Кричфалуший, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд).Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Здесь вы можете прочитать статью в оригинале:

З другої половини 19-ого століття,на ці древні форми наноситься ряд західних нашарувань, не без сприяння влади. Почалось заснування спільноти Рожанця, про що в “Листке” велась полеміка з пропонуванням замість рожанця читати паракліс. Так зявляються так звані “чопати” тобто скорочення богослужіння, вводиться суботній піст, до храму заносяться лавки для сидіння, заводяться сповідальні “стули”, багато олтарів, щоденні служби для всіх ієреїв, в храмах облаштовуються проповідальні ( особливі пристройки на стіні для читання проповіді), священники отримують право служити декілька літургій на день, вводяться так звані “тихі служби” (читані), з олтаря знімається завіса, іноді забирається іконостас. Вводяться нові свята: Божого тіла, Царя Христа, ризи стали бути схожими на облачіння західних ієреїв, священники починають брити бороди, ходити в світському одязі. Біля храмів облаштовуються каплички з хресною дорогою. Розвивається культ Серця Ісусового і Серця Марії. У Великий піст заміть Преждеосвячених Літургій служаться звичайні Літургії св. Іоанна Златоуста. Також і в будні дні Великого посту, коли зовсім не встановлено звершувати Літургію з освяченням Дарів, така служба звершується постійно, причому необхідність цього оправдовувалась тим, що є заказні служби, при яких поминання повинно звершуватись і на проскомідії. Єпархіальна влада дивилася на це крізь пальці. Так як священникам було рекомендовано причащатися щоденно, а в Великий Піст ієрей залишався без такої можливості, приймається практика Римської Церкви. Можна було б продовжувати перечислення відступлень від практики Східної Церкви. Створювався ніби проміжний обрядовий вид: догматична унія зв’язувала його з Римом з тенденцією до латинського обряду. Чинопослідування і Право орієнтували його на Схід, з тенденцією до догматичної близькості. Немає сумнівів що ці елементи римо-католицького культу вводилися на Заході для укріплення благочестя. Можливо, вони були добрі самі по собі, але вони не підходили для східного обряду. При цьому треба мати на увазі, що в перші віки християнства це було не зовсім так: наприклад, тоді, в період формування чинопослідувань, при не так сильно вираженій відмінності, свята (наприклад, пам’ять мучеників та інші) швидко з місцево шанованих ставали загальношанованими. Святі апостоли, розійшовшись по всьому світі для проповіді, поклали основу різним чинопослідуванням, що ніскільки не завадило перебувати в єдності віри. Відомо, яка велика кількість грецьких слів проникла в латинь, є і латинські слова, які ввійшли в використання на Сході, але пізніше ці форми усе помітніше починають розвиватися самостійно. Розвиток проходить органічно і пізніші запозичення стають все більш важко можливими. ( В самий новий час були випадки спеціального змішування обрядів серед діячів екуменічного руху. Але таке обрядове “есперанто” приречено на невдачу.)

Цікаво підмітити, що Римські папи в своїх буллах, як наприклад Климент VIII (1592 – 1606) в буллі “Decet romanum pontificem” і папа Бенедикт XIV (1740 – 1758) “Demandatam coelitus” ,  “Allatae suntamum” у найщиріших намірах і в категоричних вираженнях захищають східний обряд.  Але на превеликий жаль ці постанови не приводились в життя. Так, перехід на інший обряд дозволявся тільки з благословіння папи. Климент XI у 1706 році 6 травня відкинув прохання кардинала Леопольда Колонича про те, щоби в Угорщині латиняни- священнники звершували мессу( літургію) по-грецькому. Згідно церковного права Західної Церкви, зміни в обряді робить тільки папа, ніхто інший не має на це право, – але й це положення не тільки не дотримувалось, але й часто порушувалось. Замойський собор, де були встановлені деякі нововведення, був одобреним папою Бенедиктом XIII тільки з спеціальною обмовкою, ” цим утвердженням постанов з згаданого собору, ніскільки не відміняються постанови римських первосвященників, постанов соборів, відносно грецьких обрядів, але повинні завжди залишатися в своїй силі”. Але ні булли, ні обмовки не змогли стримати змінювання обряду”

архімандрит Василій (Пронін)

“Історія Православної Церкви на Закарпатті”198. Обряд. (Часи унії) 

Продовження…

Добавить комментарий

Иконка левого меню