Интересная статья MARINA SAKAČ об архивных русинских фотографиях. «Фотоґрафиї нас уча новому визуалному коду…»

Интересная статья MARINA SAKAČ об архивных русинских фотографиях. «Фотоґрафиї нас уча новому визуалному коду…»

„Фотоґрафиї нас уча новому визуалному коду, вони меняю и преширюю нашо поняца о тим цо вредзи патриц и на цо маме право патриц. Вони представяю ґраматику,и цо ище важнєйше, етику патреня.”

– Сузан Зонтаґ

Посмортем фотоґрафия при Руснацох ше зявює на початку 20. вика у Руским Керестуре. Автор тих фотоґрафийох бул самоуки ветеран Першей шветовей войни, Осиф Будински, а потим и його син Йосиф. Систем конзервациї хтори хасновани на неґативох тих фотоґрафийох, односно принт на склєняней плочи, оможлївел їх длугорочне очуванє. Осиф Будински и попри нових технолоґийних видумкох, як цо то бул целулозни филм, инсистовал же би ше його фотоґрафиї зачували на склу. Склєняни плочи ше чували у архивскей колекциї грекокатолїцкей парохиї у Руским Керестуре, а по їх пренаходзеню, започати проєкт диґитализациї и пренаходзенє фамелийох и поєдинцох на тих фотоґрафийох.

Окрем постмортем фотоґрафийох хтори приказую специфични релиґийни обичаї одроснутих особох и дзецох, у колекциї ше находза и велї фотоґрафиї зоз початку 20. вику и з медзивойнового периоду. Тоти фотоґрафиї маю вредносц нє лєм пре предкох фамелийох хтори ше на нїх находза, алє служа и як жридло зоз хторого можеме учиц и здогадовац ше як нашо предки дакеди жили. Колекция зачувана од препаданя и похаснована є на даскелїх виставох хтори приказовали културу Руснацох у контексту класичней етнолоґийней теми обрядох преходу – кресцини, матури, винчаня и хованя. Нєзвичайни аспект тей колекциї то фотоґрафиї упокоєних дзецох, цо ше толкує як културни обичай чуваня памятки страцених дзецох пре високи процент смертельносци у тим чежким периодзе.

Єдина пренайдзена информация о фамелиї то мено оца – Янко Тиркайла. Класична композиция такей постмортем фотоґрафиї дзецох найчастейше приказує родичох и фамелию як надпатраю дзецко, у свойофайтовей улоги чувара.

О постмортем фотоґрафиї знаме ище зоз викториянскей ери английского дружтва, у чаше специфичних условийох кед настала жажда зачувац памятки и деликатни хвильки шмерци, же би слика упокоєних була зачувана, же би постали вични. Репрезентация цела була влапена у слики хтора занавше (лєбо на длугши период) презервує идентитет упокоєней особи. За розлику од презервациї самого цела, як балзамованє, лєбо мумификация, тота слика постава средство хторе провокує безсмертносц (Борґо, Ликата и Иорио, 2015). Основни успих постмортем фотоґрафиї походзи ище зоз ренесансного часу, периоду у хторим священство и племство приказовани на малюнкох у своїх смертельних посцельох. Стародавни форми танато метаморфози1 мали циль очувац мертве цело, док фотоґрафия ма можлївосц визуалного мумификованя особи чий интеґритет цела и його презервация нє завиши од познєйшого розпадованя. За розлику од мумификациї у стародавним Єгипту, тоти фотоґрафиї ше можу розумиц як уметносц, подобно смертельним маском тварох упокоєних хтори правели Римянє (Борґо, Ликата и Иорио, 2015).

Приказ пририхтованя за остатнї поздрав Любомира Люпка Арви, зоз родичами и бабами. На тей фотоґрафиї ше можу замерковац правила облєканя у заєднїци. Познате же жени у тот час ношели хусточки по одаванки и у церковним и релиґийним контексту.

Борґо, Ликата и Иорио понукли анализу трох розличних стилох фотоґрафийох мементо мори – перша то вираз спокою. Ту ше приказує особа яґод кед би спала, же би ше прикрило стварносц моменту, док ше стварни стан шмерци наглашує прейґ символох як цо то Исусово розпяце, квеце, лєбо святи кнїжки. Прейґ анализованя алеґорийного аспекту того обичая, авторе заключую же тота хвилька постава театер шмерци, а нє комеморация – присутни людзе були члени фамелиї, сященїк, фотоґраф, його асистенти як и їх ґломазна опрема. Други стил представя концепцию „живи, алє мертви” – ту очигляднєйше пореканє шмерци, упокоєни ше фотоґрафую на шедзацо же би им очи остали отворени, лєбо би им ше нарисовали жренка на клїпкох директно на фотоґрафиї, як свойофайтови анте литерам фотошоп. Треци стил постмортем фотоґрафийох приказую упокоєних скритих медзи фамелию, та часто нє мож розликовац живих од мертвих – лєм педантни препатрунок би могол нагаднуц по дробнїцох и идентификовац упокоєну особу: погляд без експресиї, лєбо централне позиционованє особи. Упокоєна особа уруцена совершено як „жива медзи живима”. Додатни штварти стил, хтори предкладаю тоти авторе, насловени „скрита мац”. У рамику того стилу дзецко позиционоване на „мацерових” рукох, особа хтора трима дзецко прекрита цалком зоз плахту. Заключенє того виглєдованя нам понука єдну цикаву перспективу, хтора бере до огляду порозуменє викториянскей култури – можеме констатовац же тот обичай нє индикатор за обсесию зоз шмерцу, алє напроцив, указує на єй прилапйованє (Борґо, Ликата и Иорио, 2015).

Єдна од найжалоснєйших фотоґрафийох у тей колекциї приказує вояка хтори пришол дому и мушел ше порихтац за хованє. Мено фамелиї ище вше нє познате.

Фотоґрафиї хтори вибрани за тоту роботу припадаю файти фотоґрафиї хтору Борґо, Ликата и Иорио наволую фотоґрафия хованя, дзеци и одроснути особи ше находза у трунох, окружени зоз членами фамелиї. Найинтересантнєйши аспект тих фотоґрафийох то вибор шматкох за дзеци – вше су облєчени до билого, же би приказали нєвиносц и чистоту дзецка. Познате нам же дзеци у тим периодзе були кресцени такой по народзеню, а нє после 40 дньох пре високу смертельносц. Тоти кресцини служели же би, як цо ше вери, дзеци пошли до раю, и же би им було оможлївене християнске хованє.

Єден меланхолични попатрунок маме у роботи Мариєн Хирш хтора розуми фотоґрафиї як медиюми хтори розяшнюю вязу помедзи фамелиярну и афилиятивну пост- мемору и механїзми прейґ хторих явни архиви и институциї маю можлївосц отїлотвориц и ре-индивидуализовац „културне/архивске” паметанє. Попри тим, фотоґрафийни знїмки хтори прежию масовни девастациї2 и наджию своїх субєктох, ище баржей од усмених лєбо писмених наративох, функционую як страшне надпомнуце о занавше страценим прешлим швеце (Хирш, 2008). 

Упокоєне дзивче на слики ше волала Иринка Гарди. Тот обичай стражи запровадзовали члени фамелиї и приятелє, зберали ше коло упокоєней особи и чували им стражу пред хованьом.

Постмортем фотоґрафия у тим смислу може функционовац як евокативне средство, же бизме ше здогадли особи хтора упокоєна. Сам акт фотоґрафованя остатнєй слики твори евокативну памятку за членох фамелиї, лєбо у других контекстох евокую памятки и чувства хтори маю о своїх предкох и їх животох. Архивски памятки, и постмемория о хторей Хирш пише, ше можу видзиц у тим як похасновани тоти фотоґрафиї у служби вистави. Представени су ширшей популациї як єден од интересантних аспектох рускей култури и їх прешлосци, док за самих Руснацох вони представяю їх предкох (дакеди особних, а дакеди лєм познатих особох з валалу). У таким процесу модификациї особних фотоґрафийох до виложених предметох, видзиме єден бриколаж. Сузан Зонтаґ гвари же – фотоґрафовац значи присвоїц фотоґрафовани предмет. Тоти знїмки сами по себе нє представяю вияви о швеце, алє часци швета, миниятури реалносци хтори було хто може здобуц (Зонтаґ, 2005). Шицки фотоґрафиї насправди мементо мори. Фотоґрафовац значи участвовац у дачиєй смертельносци, ранївосци, пременлївосци. Праве зоз вирезованьом тей хвильки и єй замарзованьом, шицки фотоґрафиї шведоча о нємилосердним розпущованю часу (Зонтаґ, 2005).

*Тот текст реализовани як испитна робота за курс Фотоґрафия и визуална култура, на Католїцким Универзитету у Левену, у Белґиї 2021 року.

**Окремне подзекованє давам Заводу за културу войводянских Руснацох на дозволи за хаснованє фотоґрафийох.

1 Метаморфоза шмерци – очуванє цела постхумно зоз жаданьом най ше застанови, лєбо спомалши його розпадованє.

2 Виглєдованя Мариєн Хирш ше часто операю на искуство Холокауста, односно як живот чече после таких вельких културних, дружтвених и особних траумох.

Библиоґрафия:

Borgo, M., Licata, M., & Iorio, S. (2016). Post-mortem Photography: The Edge Where Life Meets Death? Human and Social Studies5https://doi.org/10.1515/hssr-2016-0016

Hirsch, M. (2012). The Generation of Postmemory: Writing and Visual Culture After the Holocaust. Columbia University Press. https://www.jstor.org/stable/10.7312/hirs15652

Leslie, E. (2015). Photography in the Practice of Life. In: On Photography Walter Benjamin (pp. 29 – 35) London: Reaktion Books.

Sontag, S. (2005). In Plato’s Cave. On Photography (pp. 1-19). New York : RosettaBooks LLC.

Sakač M. (2020). Analiza esencijalizacije Rusinske kulture na primeru manifestacije „Dani rusinske kulture/Днї рускей култури” (перша часц). Шветлосц, 3. https://issuu.com/svetlosc/docs/03__v_za_web

Жридла:

Завод за културу войводянских Руснацох: https://zavod.rs/hovanya/#prettyPhoto

Автор: MARINA SAKAČ 4 MAY, 2022

Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать источник https://rusinskiimir.ru/  и автора произведения BY MARINA SAKAČ в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Добавить комментарий

Иконка левого меню