Русинский филолог и славянист Дмитрий Поп. «О Русинах»

Русинский филолог и славянист Дмитрий Поп. «О Русинах»

Димитрій Поп – русиньскый філолоґ-славіста, краєзнатель, председа Русиньского научно-освітнього общества в Ужгороді.

Є сполуавтором (вєдно з Михаілом Алмашійом і Димитрійом Сидором) триязычного русиньско-україньско-російского словника на 25 000 слов (р. 2007), і автором першого русиньского сінонімічного словника на 5 000 слов (р. 2001). В даный час приправлює русиньскый орфоґрафічный словник.

Розговор з Димитрійом Попом робили сьме в Ужгородові в октобрі 2021-го року.

Вступне слово

Димитрій Поп: Іщі кіцьом 1980-ых і зачатком 1990-ых років я быв руховець. Не рахував єм себе українцьом, но была у ня велика непрязнь до СССР. Так як наш край історічно став частьов Україны, то я природно пережывав за Україну і дуже хотів, абы Україна стала окремов. Нихто собі не міг представити, што з того буде.

Я іщі на тот час жыв у селі, там у Страбічові мали сьме ґрупу актівіствів, 15 хлопів, і были сьме зареґістрованы у Чорновіловім русі (думать сю політічна партія Народний Рух України під веджіньом Вячеслава Чорновіла, україньскый політік, політічный вязень СССР, позн. ред.).

Од імени нашой ґрупы ходив єм на районны і областны зборы, стрічав єм ся у Києві з помічниками Чорновіла. Іщі до того стрічав єм ся з головов першой некомуністічной партії, то была републіканьска Левка Лукяненка (україньскый політік, совітьскый дісідент, позн. ред.). Дуже ся змінив на своїй посаді – чістый урядник ся з нього став.

Нажаль… І од Лавреновіча, і од Лукяненка лишыло ся у мене таке чутя на душі, же они не там, де бы треба было быти істинными Українцями.

Приход до русинства

Димитрій Поп: До русинства я прийшов дякуючі братови (Іван Поп – вызначный русиньскый історік і науковець, позн. ред.). Він мене не затігав, лем поясньовав што до чого. Я потім порозумів, коли увидів єм, яка є грызня меджі рухівсков верьхушков. Каждый хотів быти паном. І я од того одышов.

На кінцю 1999-го року мене запросив до себе на роботу о. Димитрій Сидор. Я іщі тогды не жыв прямо в Ужгороді, як робив єм, та лишыв ся там при церькви і на ніч, а на суботу, неділю ішов назад на село.

В бівшости робив єм над книжками, плус іщі тогды о. Сидор выдавав новинку Християнська родина, і мав двох людей в редакції, але в дакотрых выданях моїх матеріалів было до 50 процент. Так як я великий любитель старовины, давав єм друковати леґенды, припвідкы, словязанкы нашы. Робивши так два рокы у о. Сидора, я прикапчав ся до русинства і поняв, накілько то серьйозна і одповідна діятельность.

Тадь копійкы не є, нихто не помагать, держава не то, што не помагать, она нас не признає. А без грошей робити не мож, не іде так!

На зачатку 2000-іх років быв розкол у русинстві на Підкарпатю меджі його центрами – Ужгродом і Мукачовом. І в тот час мене выбрали председом Крайового общества підкарпатьскых Русинів (рр. 2000 – 2003).

Хоць мав єм 60 років, быв єм наймолодшый член общества і авторіта брата заграла роль. Но я розумів, же то просто так не робить ся, і нараз поклав вопрос, з чім вы хочете робити? Тадь копійкы не є, нихто не помагать, держава не то, што не помагать, она нас не признає. А без грошей робити не мож, не іде так!

Але я даяк то пробовав, надвязовав єм контакт з америцькыма Русинами через П. Р. Маґочія. Презентовав єм, же мы, Русины Підкарпатя, потребуєме мінімално єдны новинкы і факултатівну русиньску годину в школі. Но жадной фінанчной помочі з його боку не было.

Вседержане списованя на Україні в році 2001

Димитрій Поп: Правда, америцькы Русины помогли нам провести списованя в 2001-ім році. Были выділены кошты на аґітачну кампань, але то на бензин, абы сьме мали можность походити по области і говорити з людми. Дістали сьме двараз по 2 000 доларів. Я зобрав вшыткых нашых областных і районных ведучіх і пояснив їм задачу з підписныма листами і пропаґаційов.

То вказало, же люди розуміють, у чім є діло, але треба з людми говорити.

У Свалявскім районі роботу порядно зробили, і як резултат понад 4 000 людей приголосило ся ід Русинам. Но то чіста заслуга покійного Василя Сарканіча, втогдышній голова районного общества. Він быв поважным чоловіком, директором учілища, його містны знали і честовали. І так само покійныг депутат Богдан із Неліпина поміг, абы там 90 процент населеня ся ідентіфіковало Русинами.

То вказало, же люди розуміють, у чім є діло, але треба з людми говорити. Але абы з людми мож было говорити, они тя мають знати. Айно, десь на нас позерали як на чудо, а десь – моле, зарабляють собі.

Проєкт Русиньскы народны (недільны) школы на Підкарпатю

Димитрій Поп: Перепис одбыв ся. Грошы якысь зістали. І запропоновав єм председови областного общества Духновіча, покійному Михаілови Алмашійови, і іщі тогды председови подкарпатьскых Русинів о. Сидорови зорґанізовати факултатівны русиньскы класы якраз за тоты америцькы грошы.

Они два місяці думали як назвати школы, та я на то махнув руков і пішов до Свалявы за Сарканічом, котрый такой підтримав таку ініціатіву.

Подарило нам ся комуніковати з директорами школ в Стройнім і в Голубиннім. І нам одповіли: „Законом не є заказано, та без проблем, лем найти учітелів і одповідно їх фінанцовати.“

Але честно, учітелі ся бояли… В Стройнім вела ведуча бібліотекы і учітелька математікы, і парадно їм то ішло – мали дітячій фолклорный ансамбель, учіли нашы пісні і танці. А в Голубиннім зобрала класу покійна Марґарета Іванівна. Їм, правда, слабше ішло.

Законом не є заказано, та без проблем, лем найти учітелів і одповідно їх фінанцовати.

Потім была орґанізована така класа у селі Буштино при школьскій бібліотеці, з тым помагав наш покійный поет Михаіл Град. Далша класа была заложена при Домі културы у Тячові. Так почінали сьме у Березнім, бо сам Штефан Чепа має одтыль коріня. Была ся нашла заінтересована до проєкту його двоєрідна сестра, і она взяла ся за тото. Іщі у Быстрім мали сьме класу, дуже красно ся вело.

Як почали фунґовати першы штири школы, до нас ся прикапчав Аламашій. І так першый рік я провів з нима, акуратно ходив раз за місяць і провірьовав, як іде робота. Фактічно, то не цілый школьскый рік, а лем другый піврок од Різдва і лем до літініх вакацій. Пак вшытку далшу роботу над проєктом русиньскых школ на себе перебрав Сарканіч, котрый вже добісідовав ся з Чепоп на спонзорстві.

Наука вшыткому голова

Димитрій Поп: Як єм одышов од школ, я почав ся занимати серьйозно науков. Я філолоґ-славіста, шпеціалность чеськый язык а кваліфікація перекладач. Наука мене все бавила, але у нас в русиньскій сфері з ньов нихто не нарабляв.

Середина 2000-іх років была про мене найплоднішым періодом. Матеріалу у мене было повно. Книжкы мої были популарны. Дарило ся выдавати по пять книжок на рік. Я розумів, же треба хоць словарь нам свій мати і анґажовав єм зясь Михаіла Алмашія і о. Димитрія Сидора до роботы. Так у 2001-ім році выйшов триязычный русиньско-україньско-російскый словник. Паралелно я із сыном зробив малый сінонімічный словник.

Дале я у 2003-ім році одказав ся од веджіня Крайового общества підкарпатьскых Русинів, бо я видів, же комусь раховати ся председом – радує душу. Грошей не было, а я липово робити не хочу. Такой того року продали сьме хыжу в селі і перебрали сьме ся з родинов до Ужгорода. Теперь я міг ся повністю посвятити роботі над книжками.

Заміряв єм ся головно на історію, лінґвістіку і краєзнательство. Так я выдав Замки Подкарпатской Руси (р. 2004) в сполуавторстві з братом. Книжка была приготовлена іщі у 1980-ім році, але за часів СССР не мож было выдати. Пак далшый словарь, то вже на 25 000 слов (р. 2007).

Дале, Фізична ґеоґрафія Подкарпатської Руси(р. 2007) є першов ґеоґрафійов Підкарпатьской Руси на базі історічно-фактоґрафічных даных. Найліпша, бо другой не є! Ту каждый розділ подля реґіону має автентічну коломийку.

Русиньскый язык – то окремый язык, а не дачій діалект

Димитрій Поп: Найстрашніше было складати русиньско-україньско-російскый словник, бо задумав єм го як науково-політічный.

Цільом было принести хосен про авторів, котры пишуть по нашому: помочі найти добрый правилный русиньскый еквівалент з другых языків. А з другого боку, хотів єм доказати, же наш язык не є діалектом. Легко мож пораховати кілько у тых русиньскых 25 тісячох слов суть україньскы і кілько суть російскы. Бо Київ лем то і знає гойкати, же Русины сепратісты і язык наш діалект.

Основа славяньскых языків є старославяньскый. Стары Славяны в X. столітю ся почали розходити. Наш язык обстав ся самозаконзервованый. А кедь у вшыткых славяньскых языках є основа єдна, та як мож казати, же русиньскый то дачій діалект? Та тогды мож казати, же то є діалект вшыткых славяньскых языків.

А односно сепаратізма, най посмотрять, кілько Русинів голосовало за выход із Союзу.

Найдуть ся єднакы слова як у сербскім, так і в хорватьскім і многых далшых. Наукы у тых доказованях ани ґраму не є. Доказують, же наш язык діалект пальцьом у небо. І што інтересно – Росіянка, котра жыє в Америці, Єлена Будовская, точно она приходить на Міжгірщіну досліджовати наш язык, а ужгородьськы, львівскы, київскы лінґівісты ся боять.

А односно сепаратізма, най посмотрять, кілько Русинів голосовало за выход із Союзу. Друге місце на Україні! Што вы іщі хочете? Якы сепаратісты? Друге місце!

Ґраматіка ці азбука? Што перше?

Димитрій Поп: І якось так вышло, же Русины азбукы свойой не мають. 21 ґраматік, а азбукы не є, но чоловіче добрый…

Найновіша ґраматіка была зроблена Аннов Михайлівнов Меґелов з Перечина. Она є прекраснов україністков, але одказала ся од своїх прінціпів під впливом Алмашія. Я тоту ґраматіку называю римсков, або класічнов, як казав знова Алмашій.

Они не хотіли розуміти, же час ся мінить, бісіда ся мінить. Раз у нас не є орфоґрафії, треба враховати тоты зміны і думати, як всокотити звучаня языка. Што нам приніс Константін і Методій у 863-ім році? Ґраматіку ці азбуку? Нам треба азбуку, а не ґраматіку.

Я брата ся звідав, же чому тоты, што правлять ґраматікы, іщі не дішли до той істинной азбукы.

І на Україні вже іде маленька діскусія, ці переходити на латиніку, ці ніт. Обсатало ся 5-6 держав, што славяньску азбуку мають, значіть од світа одышли. Єден україньскый ученый лінґвіста бісідує, же причінов є неможность оформити україньскый язык латиньскыма буквамм.

Та мож! Мож оформити, лем треба знати і тым заняти ся серьйозно. Много ся говорить, же од світа сьме одділены, то правда. У паспортах загранічных знають ся зразу латиньскыма послужыти. І де лоґіка? Не є лоґікы! А у нас Русинів не є дотеперь азбукы, што бы мала історічно-лінґвістічну научну основу.

Я брата ся звідав, же чому тоты, што правлять ґраматікы, іщі не дішли до той істинной азбукы. Одповідь проста – не знють історії і трансформації, што столітями на нашых землях проходили. Історію не мож одмітовати!

О книжці Страбічово наохтема

Димитрій Поп: Окрему увагу хочу приділити історічній книжці о моїм роднім селі – Страбічово наохтема (р. 2020) і розповісти, чому написав я єй шпеціфічно по страбічівскы.

Мойов задачов было дотиснути містных жытелів чітати прямо по їхньому, без ниякой штандардізації, лем так мож пробудити інтерес. Єден чоловік мі повів, же аж заспоминав нашу бесіду. Айно, люди позабывають русиньскый і в селах… Але нич екстаордінарного – школа і медії по україньскы, а то давить на мозґы, давить.

Такым способом я їх примусив споминати свої слова, а то значіть свою бісіду. Мені легше было бы написати книжку по україньскы або по російскы. Но я думав, як зробити так, абы ся народ задумав.

Робота над книжков ішла два рокы, а сам обсяг мінив єм пять раз. З історічнов частьов о Келтах мені поміг брат, дале фактічна база вшытко із своїх познатків, бо матеріал мені было одникаль брати. Єдинов на поміч мі была памятна книжка села з чеськых часів, много інтересного одтыль взяв єм.

Так само іщі в штудентьскых часах мав єм щастя записовати матеріалы за Страбічова од сельского проповідкаря Короловіча Василя Васильовіча, наша далека родина. Чоловік тот много знав, і о традіціях, звыках, але мене інтересовали леґенды і приповідкы. Вшытко доступне было вкладжене до той книжкы, і вышла така нештрандартна.

Докопы є може десять такых книжок о нашыы села, але то они скоріше припоминають дачії персоналны спомины на село, а не історіоґрафію.

Завершіня

Димитрій Поп: Хочу зажелати вшыткым Русинам, абы не тратили віру, бо Русины были, суть і будуть. Докы народ памятать свій язык, доты народ є. А Русины, на кілько я знаю, ни словацькы, ни польскы, ни сербскы, ани підкарпатьскы не зберають ся забывати свій язык, зато Русины были, суть, і майже іщі будуть довго.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать автора; Дмитрий Поп и источник https://rusinskiimir.ru/  в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Добавить комментарий

Иконка левого меню