iЛЯНКА СИРОХМАНКА “новела”

Попуд горов Супунков, що коло Нересена у Марамороши, мало гий бы у зворови стойит субі на удшибі старинька хыжка, горожена плетеным плотом из завялого фаршиня, давно ни знала ґаздовської рукы.

На бережку коло потучка якый упадає у Тису, такой туй старый розваленый од давности водяный млин, были колись годы?, фунґовав на усю силу. Из усьойи округы привозили зерно обы спікльовати на муку, была й сто гудня олуйниця, свіжым боґачом пахло унь у долину. Мало май у подолку было грубезне валило, де польокала чилядь своє цурача, велахы, покровці, тай усяке домашньоє шматя.

Типирь усьо запущеноє, ниє ґазды обы за тым дозерав.

Колесо изогнило, жолоба по якых гурконіла кирнична студена водичка, порозсипалися, хаба що лиш вітер бітанґа одиноко свище у шпары по скрипуючи ни мащеныма дверми. Типирь уже ни кому ни нужен. Бо ниє пути у исі дальні ґруні, у исі дибрі. Повіньов измыло усі дорогы, усталася чилядь удорвана од світа, так и жиют, молодьож уся утікать у варош, устаются лишинь старі нимочні люде. Бовту ниє, ниє нич!

Довкола одны горы, но айбо из Божов помочов якось ото йде, хуть живот туй и нилегкый. Туй жиє удовиця Аксиня, хижа на бережочку, коло дубового давного хреста, ни величка з торназом, деривляна, крыта драницьов, коло хыжи як подабат хлівиць тай колышня, ище є чурь, для усякого добра. Аксиня має крехты городины, садит там киндирицю, мало ріпки тай пасульок, ище якісь туды дынькы по краю, ґаздує сарака одинока уже ни один гуд, бо діда юй скосив битюг, умер, ни раз мокнув туды голодный по хащах на панськых роботах сиґінь, та так собі и заробив гертиґу.

Діточок Бог йим ни дав, так и ґаздує собі саминька, тай довкола ни души. Май близькі сусідове аж гинде, там за звором, за дальньов ґруньов. Аксиня ґаздыня ипна держит козу коло хыжи, тай має туды ни абы якусь птицю закрыту у царині обы звірота хащуська ни сказила. Иньшакыми годами было заплелася ґута бы ї побила из лисицьов та передушила усю птицю, нашкодила навойотила читаво биштія челлена. Бывало дись и вовци скручововалися пуд хлівом, чули козят, та дуже ся лакомили на свіжатинку, но Аксиня баба грум, за своє горов.

Ныні до днины паде, осінь сего года лячна, студена тай вітряна, так унь пробирать до самого кусьтя. Аксиня наклала у шпор ватры набила повно буча най горит, и парує ся ити обходити ґаздувство, уйшла на ґанок, а вон як из відра, горы покрыті білов пеленов чисто дымом. Одкрыла скрипучі перекошині двирцятка що на ґанку тай чує. Господи Боже муй!? Присята Богородице Діво! Баци збігля якоєсь, баци якась нечисть вднеси Господи. Имилася крестити, и слухати, пак ото дітинка реве? бизуно дітинка? Ба удкідь ся туй узяла, йой сарачка. Тай реве все май читаво, Аксиня глядат ба де є? Де тот діточый рев що розбудив осінню ранішьню дождьливу днину.

Иде у вздовж старого плетеного плота попри тычок, що зметані мыґлов ид оборогови, тай видит на зимли у цуравых обмотках дітинка піціцька, промокло сараке до ниткы. Пудняла ї остро из зимли а вно сараке реве онь захлысаться, замерзло тай бизунь голодноє. Ба тко сякоє нилюдство соворив??? Ба що за мати така? подумала си Аксиня и прижала мале ид груди обзираючися довкола, но кругом тихо ни души. Лиш дощь у одну скальку гібы ся небо сьої днины урвало. Задуркало закалатало серце старої удовиці оципиніла уд страху, як ся годно такоє стати? обы уверечи дітинча гий пся.

Боже піціцьке яке, бизуно цундра вандровниця пудверла дітинку гий онучу. Ни мала бысь моци, бизувно без сердечна якась фрайирка. Воліла поковтати у двирі обы ни лишати дітинча на улици умирати. У Аксининуй голові ото нияк ся ни укладовало, як ото мож сотворити такоє? кой ото гріх не спасенный! Най ся ни приказує. Помилуй Господи!

Забігла до хижы быстро изверла из ся мокре прилипле до тіла цурача, натягла на ся суху свиту, тай имилася остро розчиньовувати обмоткы у які замотана дітинка, перепеленала у суху ширинку, та поклала на постіль межи пышні ушиті у ружах парны. Піціцька заспала. У хижы файно тепло, лиш курится из дымаря од єловых сухых дрыв, у углу світит лампа пудвішена на бантині, Слава тебі Господи вздохнула Аксиня и стала перед иконов Присятої Богородици Дівы до молитвы, Дякую тебі Причиста Маріє Діво за молитви які тобов учуті, Благословенна ты в женах!. Благословен плод чрева твоєго!

Перекристилася тричи и присіла на ладу горі оболоком, а на дворі студинь, пустота, лиш дощь плеще и плеще без перестанку. Осінь молодиця днись затяглася білым студеным туманным шлаєром. Уйшла на двур обы погодовати бігом своє ґаздувство. Наверла на пличі стару куфайку на ногы ґумійові чуні и подалася у хлівиць, Подойила козу, набила повні яслі свіжої пахливої отавы, за одно верла куричкам ширпинтьовку суканої киндирици и бігом обзираючися до хыжи. У шпорі потріскуют дрыва, из краю у канчув Аксиня нальляла молочка, обы ся спарило, на таблы верла крехты ріпы, най ся пече. Благодать Господня изойшла.

Измиловалася надо мнов, подумала баба, и утерла слызу из очий од тойи радости, що ище ни як ни могла повірити що сталося великоє чудо. Буду ї звати Илянков, най росте здорова у серенчи, ни уддам ї никому шуга, и прилягла з боку коло дітины. Илянко, Илянко, золотинька моя дітинко, укутала ї теплым велахом, спи піціцька мамчина. Тай сама собі коло ниї потихы закімарила. Бо зараз бы уставати годовати Иляночку.

Материнська серенча.

Блаженна любов, яка ся трафила на склоні тяжко бідованого прожитого живота, у лякотну мерску осіньню погоду. Саме небо послало живу дітинку удовиці на радость. Аксиня иде у цирьков лиш на Великдинь из сусідами на возі обы посятити пасочку, так як путь занимать пув дня, а до май близького манастыря гія йти такой цілу днину. Бідна Подкарпатська чилядь, уживає як лиш гонна, мараморошці простый народ, ниє примхливый, супукуйный и порянный. Благо що ни далеко вучарник. Вучарі помагают бабі Аксині фурт, ци сыром, ци вурды принесут, ци повен ловор мелайної мукы на токан, а она їм сухых грибу усякых, яфыну, камнянок, тай ґозу на чай, од усякого битюга, ищей накаже як пити гія, тай здоровлічка їм просит од Господа постоянно.

Хвала Богу має всьо, лиш щастя тай доли не было. Докы ни найшла попуд плотом Илянку. Так ся мало стати, и так ся стало! Пруйшов ни один годик докы Илянка уросла и стала помагати Аксині по ґаздувствови, уросла файна чорно ока з довгыма косами як ружа Божа, усі лиґіні у долині хотіли бы мати таку молодичку за жону. Но а ота котра ї породила і увергла гий пся ни указалася бульше шуга, та од того и ни знала Илянка що баба Аксиня ни її родна мати. Но она ї любила читаво, трепетно як свою май дорогу, котра ї убайчила, уколысала и уростила Илянку сирохманку.

А сусідове знали, но хранили тайну перед Господом, бо раховали що так буде май добре, и ни ошиблися ани раз. Илянка честує свою мамку и типирь уже она за нив никат, обхожує за нив як за дітинков, бо май родної як Аксиня ни має у цілум білум світі.

Сяка она материнська серинча сятила вбы ся.

Иван Иванович Бинячовский
11.07.2016г.