ВЕРТУЛЯ
Казка для малинькых тай для великых
Жила – была Вертуля – цвітаста, трикрыла. Она жила на балконі, де часто гуляв Вітрик. Вертуля ся убертала ид ньому и весело ся вертіла. Косиці у горшочках любовали ся нив, бо и її раховали косичкôв – вертлявôв, шелестящôв. Она поправді упозіровала ги косичка , кôй ся скоро убертала.
Вертуля была щаслива, знаючи, ош нив ся любують, и шелестіла свôю любиму співаночку про знаный Вітровый Млин, якого раховала свойым родаком. Еден лиш бітанга-Воробок омрачав юй житя. Прилітав без запрошеня, сідав на поручі балкона и безочливо цвірінькав:
”Чванлива брехачко!
И зôвсім ты не родачка Вітрянôму Млинови! Тай нич не пудÿбна на косицю, каммай у безвітря!”
Кôй нацвирінькав усякого паскудства, Воробок удлітав. Колись, у малости, увÿн ся напудив Вертулі и уд тôвды ї не любит. Косиці ся збурьовали уд безочливости Воробка, айбо помірковавши, почали ся тихо перешіптовати: а може она и поправді не нашуї файты? Бо претвердоє у ниї листячко…
И Вітрик ся засомнівав: хыба мож поруняти малу Вертулю из великым Вітряным Млином, котрого убертать Вітер, мÿй няньо ?! Тот серіозный, занятый хоснÿвным ділом, а сися лиш ся пусто вертить … У Вітряного Млина Величезні чотыри крыла – вертулы, а у сиї лиш три смішно розмальовані паличкы…
Вертуля крайом уха чула про што ся шепчуть косиці, стямила ош и Вітрик уже не так хôтячи дує и зажурила ся. “Што я без Вітрика? – сумно думала она – безхосенні три паличкы… И щи й из Вітриком верчу ся пусто… Не так ги Вітряный Млин – тот зерно меле, хосен приносить … И поправді, не рÿдня я йôму.”
Уд сих думок Вертуля притихла и зôвсім стала. Сумно ся вчинило на балкôні. Ни є вказÿвної Вертулі, котра весело брыніла, радовала прохожых. На балкон ся позлітали мухы, комары, понасідав порох и косицям стало недобре. Пошкодовали они, ош нефайно думали про Вертулю.
Сисі переміны замітила Ластÿвочка , што мала гніздо над балконом пуд дашком. Чула раз, як ся хвалив цімборам Воробиць ош розкрыв Вертулю. Дÿзналася уд косиць подрÿбности и пояла помочи ділови . Полетіла ид Вітрянôму Млинови , сіла му на крыло и усьо му поприказовала.
И про тото, як ся гордила Вертуля свойым подÿбством до Вітряного Млина, як было файно на балкôні перед сим, и як типирь ся усьо змінило на гÿрше. Мудрый тай добрый Вітряный Млин подумав: ”Есе нибай, ож Вертуля не меле зерно. Айбо она робить посильноє для ниї доброє діло. Треба юй помочи“. И вÿн шепнув штôсь Вітрови на ухо, а тот - сынови Вітрикови.
И у еден файный динь прилетів Вітрик ид балконови и просвистів на усьый двÿр: ”Кланять ти ся Вітряный Млин, мила Вертулько!” И весело подув на ниї. И знова завертілася, зашелестіла Вертуля, порозганяла мухы и комары, порôздувала порохы. Свіжым вôздухом задыхали косиці. И назад стало файно на балкôні. И типирь усі увіровали тôму, што говорила Вертуля и ищи ї май полюбили.
Автор: Александер Хуст Будапешт, 2004 год
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Александер Хуст, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
