У руднуй хыжи, дома за столом,
Ґрадую думаю якый нируный світ,
Ни быв им туманом, ани тупым ослом,
Учивимся з дітвацькых юных літ.
Штось ми ни йшло, но айбо штось ми йшло,
Майбурше гій любилося комусь.
Што глядав им, ото мися найшло,
И боязни ни было в ня чомусь.
Часы пронеслися, и молодость пруйшла,
Я по світах ни вдны топанкы істоптав,
Усягде правда, на руни зомнов ишла,
Котрум з діточых году в серци мав.
Усяке было в моюм жывоті,
И біла днина, й лячна темна нуч,
Ни раз им звіздами вбертав на самоті,
Й стрічав из рана першый сонця луч.
И тко вто знає як вбернув бы ся ми світ,
Бы м ни мотав субі на ус, всьо заголом,
Я уд'ткрывав про себе сто наук...
Й без страху йшов им уперед, фурт напролом.
Ґрадую й думаю, ни задарь Бог ня дав,
На світ сись білый, и направив ня на путь,
Силу словесну ми безкраю даровав,
Євство русинське, безконечну явну суть.
© Автор: Иван Бинячовский
Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ и автора произведения: ИВАН БИНЯЧОВСЬКЫЙ в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд).Фото использованы из открытых источников интернет пространства.


