БУЩИНО НЕ ВАРОШ (гурька реальность з давнины до днись) Моє Бущино село, Ги бы ще й не варош, Є нас дись «8.500»… Сяк казав новтарош. Може палінкы махнув, Лопнувшы от скукы, Никайте на тимитув, Чилядь мре ги мухы. Наші вутці тай діды, Нись ревут из неба, Мы ни ґазде в Бущині, Так нам тогды й треба. В комітиті (царь) новый, Держит будиларош, Бущино вже не село… Айбо ще й не варош. Из зачатка й до кунця, Бущино не варош, Сяк казав мині колись, Тячувськый новтарош. Знав бы сиґінь што типирька, Стало вно столицьов, Має даґде — ще шість сел, Из голов гузицьов. Зимлі наші Бущинські, Вже давно ни наші, Туй нигія й урага, Туй ни треба й раші. Хмурится на нас прийшляк, Тай ота прийшлячка, Што бы ще вд нас удобрати? Мучит їх кортячка. Кажут буде стадійон, Буде й дом культуры, Май біда што з того дома, Вже продали й луры. Мы туй місні Бущиньці, В нас ниє туй слова, Бо напхалася уд нам, З відіка полова. Вбы присісти камай бурш, Нашої зимлици, Туй ся тычут тко лиш хоч, Їм ото в гузици. Шкода што в селови мому, Люде нич ни чувут, Вбы повіли прийшлякам, Де ракы ночувут. Каждьый має інтерес, Хапнути з корыта, Инак никаш має стресс… Коло свого быта. Красні таты-депутаты, Боятся пропасти, Вже ни знавут што й чинити, Пукавучи вд масти. Но а в Бущині мовчат… Промыкавут слину, Розпродала чилядь вшытку, Из обысть маржину. Ги казав єден біров, Псы бы го лизали, Бог вам люде до коров, Всьо село засрали. Уд тоды в селови мому, Скончилася мода, Ни коровкы ни свині, Нич ниє в народа. Депутаты наші таты, Што про нас зробили? Обы мы — Бог-дай хуть мало… Ними ся гордили. Наша пісня хороша, Брехачі у власти, Борони нас пане Боже, Уд сякой напасти. Лиш подаґде фанарі, Світят по селови, Нись житє тяжке настало, Й вуличному псови. Може сдадійон авось))… Дись колись тай буде, В Бущині народ такый, Своє ни забуде. И «Амфітеатер» — быв, Быв и лаґерь «ТИСА»… Ныні корчі там єдны, Й мало кіпариса. Дамбы и кашиці всі, Гія бы вчинити, Обы Бущинськый народ, Лайков ни гнівити. Потук в цинтрі обмілів, Выздыхала й рыба, Вд куй сюды прийшляк прийшов, Сталася юв хыба. Много бы ще й написати, Папіря ни шкода, Нись сякоє в всюв державі, Чинят збыт з народа. Наші вутці тай діды, Ни сякого ждали, Убы сяк нас «панчукы», Нагло уббирали. Автор: Иван Бинячовский
Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ и автора произведения: ИВАН БИНЯЧОВСЬКЫЙ в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд).Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
