ЗБИРАНЯ ГРИБӮВ У ТВОРЧОСТИ РУСИНСЬКЫХ ЛТЕРАТŌРӮВ
Русинська література Пōдкарпатя усе была богата на фольклор, звыкы тай особенну атмосферу домашнього, рӯдного конфōрту. Єдным из май знаных тай інтересных звыкӯв, што є у нашōму реґіōнї, є хōжіня на грибы. Збираня грибӯв в Пōдкарпатї стало свого рода умільством, котроє має своє кōріня у глубокых історичных и культурных традиціях карпатськых русинӯв. У сюй публікації хōчу указати рōль тай значення збераня грибӯв у карпаторусинськӯй літературі Пōдкарпатя.
Грибы у русинськӯй културі занимают важноє місто. Ōни фурт были не лише жерелом їдіня, ай важным атрибутом ритуалӯв тай віровань. Грибы играли рōль у фольклорных ōпōвідках и леґендах, кōтрі передавали ся выд пōкōліня до пōкōліня. Дуже інтересно вывчити рōль грибӯв у літературі Пōдкарпатя, бо русинські літераторы, неяк не гōднї были убыйти исю тему. Лиш за вто, ож усі ōни пōхōдят из простого народу, де збираня грибӯв уже стало звыком, а не лиш любимым дїйством.
У русинськӯй поезії найдеме много твōрӯв, де ся описує хōжіня на грибы. Літераторы, як и другі руснакы, дуже люблят тиху вадаску. Инак не пōвім. В примір наведу пару поезійных твōрӯв карпаторусинськых поетӯв.
Процес «тихōй вадаскы» красно описав Иван Бинячōвськый. У сьому стихови годен ся упознати каждый грибарь.
Мині вадаска тиха вдана, И ни бере ня в хащи страх, Штимую сяк до днины з рана, Пробічи по грибных містах. Кортит ня пораз в літню днину, В дубраві упити вина, Спечи на вгньови солонину, Што наладила ми жона. Парадичок цибулі ридькы, Поприґы й огурку на спул, Пуд дубом сяду на травичку, Й забештилую субі стул. Як кажут всячины помале, Обі`м ни глядав п'ятый кут, Та ськаю ся усе май дале, Вд сидячым грибы не идут. Про мене інтерес великый, До днины встану не спроста, Й по-через поле в хащу дику, Туды де лакомні міста. Кошарка довирьхы набита, Ай ще ми хочеся май-май, Вбы вершнов была й ташка шита, В дубовуй хащи ныні рай. Нибай што`м мокрый на ґалибу, Пруйтися з рана добрый лік, Завто принесу д хыжи грибу, Я ныні ипный чулувік. Жона ми тому дуже рада, Юй грибу аж бы вден ваґон… Про ниї вто є фест парада, Ни вден ни увержеся вон.
Дуже красно за хōжіня на грибы написав уже, богужаль, покōйный титан русинськōй літературы Михайло Чухран. В примір наведу його стих «Грибарськоє щастя». Туй из фіґлями дуже красно описаный вшиткый процес.
Рано встав, не мывся, наще, Сів на біціглі та втік - Хочу ныні быти в хащи Самий первий чоловік. Ще ся темно, нич не видко… Буду пытати руков! Позбираю сам ушитко, Другым лишится багов. Я надів трусы и майку Нарубо – для сірінчі; Маю чіжмы и куфайку, Обы лізти у корчі; Знаю ліс, як свою постіль, Як школярикы букварь; Я не йду туда у гості, Там – ги дома я, грибарь. Маю ножик невеличкый, И кошарку у руці, Взяв з собов и породичкы, Хліб и суль у папірці… Грибы глядав и по зворах, И в мохах, и у траві, Но найшов лиш мухомора Тай поганкы три вадь дві, Бо забов-им за прикмету, Хоть и знав її давно – Треба (кажу по секрету) Было ступити в г.но. И товды и зліва й зправа Я хапав бы білякы - Шапка чиста, не червава, А нужкы – як бочечкы. Нич не шкода бы й топанку, Не біда, што леп и вонь, Лиш стоптав бы-м ‘го из ранку, Як ишов из хыжі вон Муй читачу! Хочеш щастя Мати вдинь и уночи? Знай, што вшитко ти удасться, Лиш г.но раз розтопчи!
Не раз грибы, як важный атрибут живота простых руснакӯв, споминавут ся у поезії Великого Русина Ивана Петрōвція. Навед в примір, єден из такых стихӯв:
Горы злїва, горы справа, Меже нима – пішачок. Пішачком аттым звивавым В постолах йде дїтвачок. Дїтвачкови сонце світить, Лист на корчиках шуршить, Скомче вітриком го лїто, Потятко над ним летить. Дїтвачок збирав бы грибы, Та бойить ся йти в корча – Шилияка там галиба Щи напудить дїтвача. Ввüн из домü уйшов рано, И вже чує – зза дерев Кострубата босорканя У тайстря го забере. Сонце дюгнуло ся в горы, Загубив ся пішачок. Босорканя уйде скоро И подасть свüй голосок. Час бы йти домü, дїтваче, Най без грибüв, та – цїлый… Я, старый, за дньом тым плачу, Хоть ни плакав им малый.
Много за грибы пише поет, што ся пӯдписує Gyula Csólent. У сього літератора мож найти дуже читаво поезії присяченӯй тихӯй вадасцї. Видит ми ся, ож межи вшиткыми поетами тай прозаїками, за грибы у нього написано май много. Тото стихы «Грибы пуд снігом», «Прогулянка на грибы», «Зонтикы», «Голубінкы», и другі. Лишу дїля Вас стих «Зонтикы».
Збирати страшно люблю грибы, камай в яри и восени. Ни дуже люблю їх у літі, найти їх знаву и в зимі. Голубінкы я дуже люблю, само-собов и білякы. Єдні - піціцькі, другі - грубі, абы лиш у хащи вни росли. Меж усьых грибув усе до смаку ми, великі зонтикы старі. Я годен каждый динь їх їсти, для мене вни - самі смачні. Я в лабоши їх упікаву, и дуже просто - в олойи. Приправов згорі посыпаву, коли готові, на столі. Смак й аромат - што мож удуріти, аж слина з рота ми тече. Смакуву так, што треба упріти, айбо, ни лишу їх уже. Што дуже файно йдуть ми з децов, житнянкы доброї з росов. Й погар вина - ни буде хыбов, кіть палиночкум ни найшов. Кось майжинь з вас и засміє ня, што хвалю я ни тот вам гриб. Айбо, кіть смачно ми падеся, ни учиню я з тым уже нич. Ко зонтикы ни брав з вас нигда, попробуйте, лиш поспішіть. Возьміть й ширньовку вадь амбрелу, лиш ся в путьови пригодить?!
Ги гōднї сьте видїти, поеты пишут не лише за майпōплярнї грибы, ги букōві, ай и за инші. Бо чим березōві грибы, гōлубінкы, гӯрчицї, зонтикы будут май пӯдлї на нашōму столови? Поет Василь Попик написав красный стих за пōпулярнї ōсїннї грибы – пӯдпінкы.
"Пудпінкы" я люблю їсти, Май дуже ги "білі". Бо й зуправді вни май добрі, На самому ділі. Люблю їсти з часныком, Жона - в маринаді... Устаются пак сліды, В ниї на помаді. Діти тоже грибы люблят, Лабоша їм мало, Люблят їсти "добріню", А ни што попало... Ныні м пушов "по-обіді", В хащу за грибами... Сятилабыся Наша Хаща Из її дарами... Стрітила ня у "золоті", Сонцьом озарила, И дві "вершні" відра грибу Міні подарила...
За краснї грибы написано читаво краснōй поезії. Но поезія тота годна быти у любых жанрах. В примір наведу свӯй акростих «Букӯвчик»
Букӯвчик малинькый пӯд буком росте У густӯм хамничку и по долах. Косиця пахняча пиля нього цвіте, пӮду за ним по всьых горах. Вӯн файно ся спрятав, пӯд вялі листочкы, Чекат, кой пӯде у кошарчик. Из грибом біжу через зворы й мосточкы, Красного не має й базарчик.
Нашыми літераторами пише ся не лише за грибы, кōтрі раді будеме видїти у тайстринцї, а пак на стōлї. У русинськых творах найдеме місто и дїля ōтруйных грибӯв, гӯб. Сяк перийду до русинськōй прозы. У мене є прōзōві творы, де главну рōль занимавут грибы. Приміром ōпōвідка-спомин «Первый гриб». Но нынї хōчу догадати за Василя Молнара, котрый быв читавым грибарьом, и межи иншых ōпōвідок, написав за мухоморы. Лишу Вам туй исю ōпōвідку.
Грибарь-мухоморофоб
Под березков поселилася дружна фамилійка грибÿв. Стройні, здорові, они кокетно кукавуть из травы и радувуть око пастелными шапочками. Картина неперевершена свойим совершенством. Шедевр!
Но пройшов мимо легкомысленный грибарь и люто помстився над єї фактуров. Палицьов повбаляв, ногами покопкав, щи й притоптав. Де вже было сьому варіантови до того первого, оріґінального! А зашто така кара? Лем за тото, ож не букÿвчикы.
Но зато – які красні! Высокі, фуремні, червені шапочкы з білыми цятками, чіпкастый ґалір под шапочков.
А-а! Мухомор? Тот дурный, ядовитый? Його тото треба щадити? Та так йому й треба! Ци не зробити перед ним реверанс и елеґантно прегласити в кошарик?
В кошарику йому не місто. Айбо у себе дома вÿн має чим избудити у благородного грибаря зачудованя и естетичну радость. Не задарь и в нашÿм домі сесь пластинковый гриб хоснуєме як декоративный елемент на предметах.
Ци не замінити нам неприязень на добросердечность до сього маленького чуда природы? Не годиться до губової поливкы, – пощадиме го за його красоту.
Хōжіня на грибы у русинськӯй літературі Пōдкарпатя межи иншым выдображат важнї аспекты културного наслїдства тай житя нашого реґіōну. Исе додаткові аспекты, кōтрі гōднї сьме враховати:
1.Природный контекст: Пōдкарпатя славит ся прирōднōв красōв, што включат гӯрські лісы тай багатый ростинный світ. Збераня грибӯв туй стає не лише дїйством, ай и способом пӯдпоровати связь дōвкōлішньов прирōдōв.
2.Сōціальний аспект: збераня грибӯв традиційно є фамілійным дїйством, де старшина учит си дїтий, як дōбрі упознавати грибы, збирати їх та вариты стравы из них. Сись процес сприят пӯдпōрі родиннōй скапчаности.
3.Кулінарна култура: грибы гравут важну рōль у кулінарнӯй културі Пōдкарпатя. Смачнї грибнї стравы сут фурташнōв частьов кулінарії нашого реґіōну.
4.Умільство и література: тиха вадаска часто выдзеркалює ся у умільстві тай поезії Закарпаття. Маляры и літераторы указувут красōту природы тай процесу збераня грибӯв у свойих творах.
5.Екологічна роль: процес збераня грибӯв также пӯдкреслят важну рōль роль еколоґічнōй свідомости у днишньый час
Хōжіня на грибы не просто практичный аспект живота, айбо и состав културного наслїдства, котрый пōглыблят скапчаня межи людьми, прирōдōв тай звыками. Но вернеме ся до літературы. Тиха вадаска у русинськӯй літературі Пōдкарпатя – исе не просто обычный процес, а правдивый обряд, што ся выдзначат богатōв симвōлікōв та значеньом. Тема хōжіня на грибы у нашӯй літературі укажує традиції тай цінности нашого краю. Видит ми ся, ож сяка літературна тематика тоже читаво помагат усокотити и передасти будучным пōкōліням наші традиції тай вірованя, што и робит Пōдкарпатя унїкальным
Автор: Мигаль Чикивдя 10 сентября 2023 год
Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать источник https://rusinskiimir.ru/ и автора произведения Михаил Чикивдя, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд).Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
