Русинский язык с Михаилом Кушницким «Ходили сьме на Сафарі»

Русинский язык с Михаилом Кушницким «Ходили сьме на Сафарі»

ХОДИЛИ СЬМЕ НА САФАРІ

Сись динь на парах было не аж дуже інтересно. Хоть направду виновата в тому скорше тепла ярь, што вже ковтала у оболокы, забиравучи нашу увагу из шелиякых формул на дощцї тай перетягувучи наші очи туды, де зелено, де пахне, де вже яли співати потятка. Дуже бы ся хотїло выдсї утїкти, веречи собов даґде попиля рїкы, дати си може єдно пиво, не слухати йсї блуды…

– Ряска! – выгойкнула высока жӯночка, што креслила формулы, – У вас там на вікні щось цікавіше пише? Поділитесь з нами?

– Та нє, я слухаю, слухаю, – не пилувучи брешу їв у очи.

– Ряска, цей матеріал дотичний до вашої ж практики, будьте уважними, – просит ся нас дале Яна Михайлювна, наша лекторка из теорії ціфровых автоматӯв тай кодованя.

Чим пара добігла до кӯнця, вер им гатіжак на пличі тай побіг шіковно на квартиру. Пары парами, най ня перебачит Яна Михайлювна, айбо тоту формулу я пак буду годен наґуґловати за дві ночи до здачі практикы, а йся Ярь туй, зо мнов дниська. Перекур из цімбором за корпусом, автобус до квартиры, поздоровкати ся з сосїдом-мацуром – тай уже сижу на лавици, чекам Вітю. Завтра ся будеме разом вертати домӯв у село.

– Прошу вас, дайте пару копійок, най вам Бог помагать… – сльозливо ся напрошує чилядня, котроє явно валовшно бы на ся заробити самоє.

– Е, иди выд ня гет, нич ти не дам, – удповідам так, ги усе, кой ї вижу. Ай, исе уже далеко не первый раз.

Дниська пятниця, кониць тыждня. На набережнӯв глота, уже дораз будут цвісти сакуры. Файно видко, ож поєдны турісты мало попиловали, имили ся на єдну яблӯнку та звідавут ся чилядь, ци тото сакура. Исї бізӯвно у первый раз прийшли, сякых бы щи й мож надурити, ож тото направду сакура… Исе ми чогось навіяло єдну споминку из сїнокоса, як ня нянько быв нефайно надурив. Тямлю, розламав им быв малый молоч, а быв им тогды домак смолош, щи-м у школу точно не ходив, та звідаву ся нянька, ож што тото там за молочко білоє удну проступило. Нянько ми тогды каже: «Ото такоє молоко из ростлин. Оно щи май доброє ги коровлячоє. Ануж покушай!» Но та я покушав. Ей, бо тото было гӯрькоє! Ей, бо я на нянька быв тогды сердитый, ож надурив ня! А типирька ми смішно.

– Здоров, конзерво! – згойкав на ня Віктор.

– Здоров, ты, пітю, де-сь тӯлко ходив? – придираву ся до не ож пунктуалного цімбора, – Дораз ми ся нагрїє пиво та будеш ми йти за новым. Здри, уже лїтеплоє.

– Е, не дзвізди, пий якоє є! – засміяв ся Вітя тай сїв попри мене, досїгавучи из ташечкы ай свою банку.

У казкованьови тай сміяньови нам доста быстро утїкла година. Ото быв красный динь, кой щи не было ани студено, ани дуже горячо. Мож на ся узяти ай майку, ай сорочку, тай не буде ти жарко, буде якраз. Сяка година ся в Ужгородї держит два тыжднї в рокови: єден у яри, а другый в осени. Фурт фіґлюєме, ож у сьому варошови не є смысла куповати си просту вітровку – береш єдну теплу бунду на зиму, а пак нараз скачеш из ниї у шорты тай футболкы. Сяка туй типирь кліма.

– Завтра рано коли йдеме? – звідаву ся цімбора. Ачий ня завезе, моє село му по пути домӯв. Благо, отиць му довірив мотора на пару тыжднюв, та сись ся дуже лиґінит.

– Пак коли устану.

– А коли тото буде? Но, обы-м быв прилаженый, обы-сь ня не чекав пак.

– Дас у єдных дивять годин.

– Києва? – за привычков уточняву.

– Нє, нашого, – выдказує Віктор.

Рано у 8:45 уже-м му быв пуд хыжов. Нашрайбав им му в інстаґрам, ож туй им, уже-м стояв из кавильом. Нич. Вонка было файно фрішно, задував вітрик, машин много не было, чилядь на роботу не пиловала. Небо затягнутоє єднов рунов світлов плахтов, хмар видко не было ани єдної. Буде горячый динь. Минуло добрых дисять минут. Вітя выдписав, ож убират ся, за пару минут ся вже буде спускати. Не хочу на нього пиловати, айбо не дуже маву дяку варити ся у моторови, бо жилїзо ся файно напалит пуд сонцьом.

Уже в пути пак бисїда ся май заязала. Розказовав ми Вітя свӯй сон за чудный замок, што ся зачав изкладовати сам у себе тай пак пропав. Моя голова наскоринько вымальовала, як тиґлы шіковно залїзавут єдна за другу у безконечному фракталови. Зась им ся нагадав, ож хотїв ся йти учити ай на архітектора тоже. Ци не буду за тым бановати?

– Не бай, кидь закурю у моторови? – звідат ся цімбор.

– Пак не бай, – выдказуву, а сам мирькуву, чом ня домак звідат, кидь ай так ня задерь везе, тай щи на ня косо никав, кой им го просив ня пудвезти. Бӯлше того, мотор утиця му, а не його, та ци не буде пак туй воняти ціґарами?

– Нянько казав, ож дасть ми машину навхтема, кидь здам сесію на самі пяткы, – позиравучи упереда, яв зась говорити Вітя.

– Та думаш, даш тото? – онь им мало надняв бровы, знавучи, ож як ся любит учити сись лынґарь.

– Та де у ґалибы? Ясно, ож не дам. Маймало вышмат не потягну на пятку. Нянько ся мало запоздив силовати ня сякым на другому курсови, кой им излитїв из стипендії такой по первӯй сесії, – супокӯйным тоном ми выдказав цімбор, так, гибы ся уже давно змирив из тым, ож мотор отиць забере гет.

– Пак може, кидь ся постараш… Туй але щи маєш місяць-пӯвдруга до екзаменӯв.

– Е, иди не дзвізди… – мало намереґовано выдказав бывшый срїберный медалішта.

Дале бисїда потихы заглохла. Адсяка малинька хлопська драма, кой розумієш, ож уже не устигнеш изїсти надгнилоє яблычко – час утїк. Лїпше бы тото скорше, айбо скорше ся вже кӯнчило.

Довіз ня Вітя до села, высадив ня. Читаво ми у очи не позирав, но руку дав ги має быти. Увижу ся з ним на другый тыждень.

– Заберу тя пак рано у понидїлок, добрї? Никай не заспи, – уповів тай, не чекавучи, пудняв оболок тай рушив дале.

– Ясно, ож не засплю, – кажу вже услїд чорному опельови.

Пилуву домӯв. Нянько ся вернув из Чехӯв. Не быв дома три місяцї, даже на Паску. Што направду доста чудно, бо на Паску старали сьме ся усї збирати. Иду потихы тай уже кручу в голові, ба што ня буде звідати. Зась ся зачне: «Но што там учоба?», а я не буду знати, што му вповісти. Тото моє, най туды не лїзут. Поступив им на безплатноє, не мусят на ня аж тӯлко килтовати, та мож тото вже лишити на мене. Иду горі путьом тай розуміву, ож выд сих думок ми лице онь перекривило. Сяк ачий ити стрїчати нянька мало не парує.

У хыжи вже чути сміяня тай приказованя. Повна хыжа гостюв: зыйшли ся перві сосїды видїти нянька тай позабирати передачі выд свойих, ясноє дїло. Мало несміло зайшов им у калидор, роззув ся тай зайшов у прийомну. Нянько нараз устав тай прийшов ня убняти. Туй ми уже накониць полївило. Уже-м не переживав.

Из сього момента пара годин утїкла наскоринько тай доста весело. Нянько ня на чудо не тырмав тым, што бы ня могло рознервозити. Быв доста веселый, інтересовав ся, ож ци любит ми ся в Ужгородї, ци не мав бы-м дяку там ся убстати жити. Сякый поворот им не чекав, бо минулый раз щи ня пробовав тручати, обы-м ся ладив даґде за границю. Нянько не дуже вірує, ож я туй буду бировати на себе заробити.

Уже яло ся змирькати. Мы сидїли у дворови на лавици, повно говорили тай сміяли ся. Нянько розказовав смішні історії з роботы. Хоть я ся в тому аж дуже силно не розуміву, но было інтересно.

– Но, идеме, убирай ся, – каже нянько.

– Куды? – звідаву ся изчудовано.

– Идеме до Микулы, треба му передачу завезти.

Трывало ня тото заз дві минуты, обы ся нагадати за котрого ся Микулу каже, бо не тямлю, обы ся нянько з такым цімборовав… А пак им спомнив – жиє за рїков, ремонтує стару електроніку.

Жив Микула далеко за рїков, гет-гет попуд хащу. Туды сяк ненароком загуляти не мож, тото мусиш руно туды йти. Закидь ся веземе з няньком, у голові пролїтат споминка, як давно-давно, щи малым дїтваком тягнув им туды свӯй монітор. На заколядовані гроші купив ся быв 17” (ото великый на свӯй час) ламповый монітор, котрый лиш за пару місяцюв «гавкнув». Казали ми тогды, ож попукали были конденсаторы, бо в тоты зимы у нас ищи читаво скакало світло. Кидь датко на улици уключав млин, та файно видко было, як гасли лампочкы у хыжи… Величезный, на мої тоты рокы, монітор, леґдвы ся ставав у санкы. Дуже-м ся бояв, обы ся не звернув, бо не знав им, ци нормално го побируву вытягнути з снїга. Уже ани не помню, як ся забирав гет, но помню дорогу туды.

Назад у днишньый динь ня вернув нянько. Дрылив ня плече, уповів: «Вылїзай, прийшли сьме». Выпулив им очи: помню исю хыжу. За невысоков синьов городинов из сїткы файно было видко акуратно припараженый городиць, за котрым стояла вже доста стара хыжка из краснов лїпнинов. Помежи возорами была рельєфна картина олиня помежи смереками, розфарблена синьым, зеленым тай бурым. Нич ся не поміняло з того часу, долиш пару свіжых трїщин ся появило попуд фудаментом.

Нянько уже ковтав у ворота, роззирав ся по бокам. Шось си там морконїв попуд нӯс, закидь я вылїзав из мотора. Выйшла жӯночка – так си гадаву, ож Микулова жона – тай каже ид нам:

– Пойте дале, капура не замкнута, – тай, довго не чекавучи, додає, – будете кавиль?

– Не будеме нич, мало пилуєме, – уповів нянько, выдперавучи капуру. Потихы покрочив попуд винницьов, замітувучи через плече ташку. У двӯрцьови попуд винницьов, уже зад хыжов, сидїв на стурнацови сам Микула.

«Господичку, тадь вӯн ковдош!» – залящав им си у голові, никавучи на Микулу, котрый сидїв у свому крїслови из ґолїщатками. Туй им ся нагадав, чого-м го домак ниґда не видїв у селови, ай лиш чув им за нього…

– Здоров! Што-сь ми доброго принїс? – звідат ся лысоватый чоловік у околарьох, котрый ладив ми монітор дисять рокӯв назад…

– Та стабілізатор, што в ня ид котлови стойит, перестав домак держати, — удповідат му нянько.

Я си стою збоку, гибы-м подеревів. Не можу перестати никати на тоты выдтяті ногы… Уже-м ся сам задумав, ож ачий тото нефайно мало. Выдыйшов им набока, зачав метати курьом травичку через городину. Туй выйшла ай ґаздыня обыйстя з трьома фінджочками кавиля тай нарїзаным колачом на пудносови.

– Маріє, тадь казав им, ож не будеме кавиль! Я си днись уже два устиг дати, пак не засплю! – усміват ся нянько, айбо фінджу бере. Сякый чудный звык у нас: казати єдно, а пак чинити другоє – такоє, гибы гет-гет усї кругом, кроме мене, знавут, ож учинят инчак, не так, ги казали. Неправда натӯлко очевидна, ож вшыткі знавут, ож буде инак.

– Досїгай колач, учора спеченый, – каже ми ґаздыня, пудходячи з пудносом.

Беру кавиль, беру колач – мовчкы, бо даяк ми удняло бисїду. Не ож ниґда не видїв им ковдоша у колясцї, айбо даяк ми тото непривычно туй дома. У вароши йих видко на улици, а туйкы лиш-лиш ми прийшло розуміня, ож тото почти нереално. Вӯн сам у тому крїслови из сиї улици не выйде нияк. Улиця не асфалтована, из бережками, тай тручати го ґаздыня онь далеко не побирує.

– Митю, ты ся в Ужгородї учиш, ай? – звідат ся Микула, закидь выдкрыват корпус нянькового стабілізатора.

– Айно, учу ся в УжНУ на інженерному, – шіковно выдказуву, наспіх промыкавучи колач.

– Любит ти ся? – звідат ся майстер, досїгавучи из жеба вольтметер.

– Та доста. Поєдны предметы дуже інтересні, поєдны не дуже, всякого доста, – выдповідаву, споминавучи, ци направду ми ся там дашто любит, а головов дале в коляску.

Погода стала май блага. Выйшла на небо хмарка, учинила нам холодок. Кури порозгрїбали у себе на городци ямы, обсыпали ся порохом. Попиля них ся улягли ай двоє мачок. У жарку погоду ся з курьми уживавут нормално. Динь пролїтав неспішно, хоть зачав ся дуже-дуже рано в Ужгородї, а тягне ся туй, попуд горов из мачками тай кавильом…

Стабілізатор быв полаженый щи до того, як дӯжвав им другый дараб колача. Мастный спартак, мняткі тонкі лопы, люблю сякый. Сїли сьме з няньком у мотора тай пошуровали домӯв, бо лишати котел без стабілізатора не мож. Хоть не зима типирь, світло бы скакати не мало, айбо всякоє годно быти. По пути уже-м не мӯг чекати. Дорадив им ся зазвідати нянька:

– А як Микула стратив ногы?

– Пак так ги дораз усї такі наші. Вӯн у селови не єден у колясцї, – супокӯйно выдказує нянько.

– Кой им быв малый, та казали сьте ми, ож вӯн быв у Африцї на сафарі, та ож там му выдкусив крокодил ногы, – переказуву нянькови свої дїточі споминкы, хоть лиш типирь им порозумів, ож тото бизӯвно не была правда. Де наші горы, а де Африка?..

– Но, знаєш, ож было не так… – каже старшый Ряска, крятавучи на моста, – У кӯнци дивяностых было в нас ищи повно чиляди, што ходили у Росію, у Сибірь, валити хащу. Тай поєдны повертали ся, ги видиш, не цїлі. Микула, так ги много другых, любив си цяпнути децу, та пак єден динь не устиг утїкти выд смерекы. Ситуація натӯлко стандартна, што аж смішно. У тот гӯд я быв из ним у бріґадї. Досїгали сьме го з-пуд смерекы разом из батичком ти, Головканиным, што пиля кадуба жиє.

Туй нянько затих, а минї выдказати не ож было што. Гибы понятно, ож уже-м не віровав у тоту леґенду – просто закидь им не увидїв дядю Микулу, та ани за тото не думав. Просто, ож не говорило ся за нього тай не было причины переникати свої назоры на йсю казку. Проняло ня, ож як повно мы направду брешеме, такой скоро каждый динь. Датко бреше, обы ся звеселити, гикой нянько тогды з молочом, кой им злизав гӯрькый сок. Датко бреше, бо сітуація тручат на таку формалну брехню, хоть ушыткі знавут, ож так не буде, ож тото скорше етікет, гикой дниська было из кавильом. Нянько казав, ож кавиль не хоче, айбо ушыткі розуміли, ож пити ся буде. А датко щи бреше, убы усокотити малоє дїтвача выд грозної реаліты, у котрӯв мусиме жити каждый динь. Факт ся убстає фактом, ож Микула ся убстав без нӯг, айбо малому дїтвакови было даяк май інтересно послухати історію за крокодила, гикой за смереку.

Машина уже завертат у наш двориць. Потихы ся потихы усміваву, вылїзавучи из мотора. Нянько йде нараз прикручовати стабілізатор, бо вичӯр бы ся треба всьым помыти. А я си мирькуву над тым, ож кӯлко раз ми родичі брехали – не обы нашкодити, ай наопак, – обы ня усокотити выд дачого, обы ня пораз даже звеселити. На сьому ґаздӯвствови бытові бріхнї сут каждоденным елементом комунікації.

Сонце ся спрятало за вирьха. Змирькат ся. Цвірїнькы наповнили воздух свойими співанками. А я радый, ож нянько дома є, бо за два тыжднї буде йти гет. Завтра будеме усьов родинов ити на рыбник имати пстругы! Жмурю очи, обы май скоро уснути – тогды май скоро завтра устану, будеме йти имати рыбу. Бодай ми сяк уповіли, ачий не набрехали…

Автор: Михаил Кушницкий 11 іюня 2022 год

Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать автора; Михаил Кушницкий и источник Мигаль Кушницькый Ютуб-канал https://rusinskiimir.ru/  в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Добавить комментарий

Иконка левого меню