Тяжко найти такого чоловіка, котрый не любив бы на грибы ходити. Грибарю̄в по нашых селах доста – даколи май бӯльше, ги грибӯв. Но грибарї не лише у селах живут. Кой ся вержут грибы, читаво людий идут из вароша далеко у гранкы. «На тиху вадаску», ги многі типирь кажут.
Красно видиме, ож збираня грибӯв має народну любов тай свӯй сохташ. Но чому руснакы так люблят ходити на грибы? Што з ними пак роблят? Ци сяк ся ходило й давно? Ниже дам отвіты тай розпишу за грибові традиції и вірованя.
Грибы збирали давно, лиш не так масово, як нынї. Число видӯв, котрі ся брали у кошар ци тайстринку, было куртоє. Тото были лиш такі грибы, котрі ся добре упознавали, котрі не мож было перепутати из губами. Люди не мали інформацію за инші виды, тому варовали ся, вбы ся не втровити.
Стара чилядь розказує, ож рїдко ходило ся нароком на грибы, як ходят типирь. Ай были кӯсьбы, сїнокосы, та кідь чоловік найде пару грибӯв, та такой їх брав. Сяк было, кой поженут худобу на толоку, а недалеко выд ний, у якомусь лїщаню ци хамничку, натраплят на лїщанкові тай букӯвчикы. Клали їх у торбинку, а пак вичӯр несли домӯв. Дома, кідь было з є чим, ґаздыня їх варила, майчасто смажила з цибульов. Йсе є класична страва, популярна й нынї. Жоны заладят на вичирю дашто, а останок рїзали сушити.
За лїтньый тай осїнный період грибӯв ся наносит доста. З того буде й красный запас на студинї дны. Гриб хоть не майважный продукт у руснакӯв, айбо доста ся хосновав в усякых стравах у період посту. Говіня без сього дару природы у нашых ся людий не убходило. Узяти лиш Сятый вичӯр: на каждому столови была грибна поливка тай пӯдлива ид дачому.
Много иншых страв из грибами паровали наші бабкы. Тко бы си хотїв найти рецепты истинно нашої кухни, рекомендуву книжку «Книга варенія для сельских карпаторусских женщин». Найдете в ню̄й рецепты з грибома.
Треба си нагадати за кулінарію у гӯрськых условіях. При сїнокосах рїдко ходило ся домӯв. Кідь из домӯв ткось из фамілії, не принесе їдїня, грибы, што ся находили, хосновали ся такой на фрыштик и полуденок. Напаровати з них доброє їдїня было нетяжко. На тото красно паровали такі виды, як букові, лїщанкові (березові), голубінкы тай гӯрчицї.
Гӯрчицї пекли на грани. Позирали, вбы з них стекло «молочко» – так выходила уся гӯркоть. Раз-двычі їх убернут, а вже готові збирали у блюдя и сыпали д ним вӯвчого сыра.
Из голубінками было май легко. Пару шапок веречи на грань, та най ся помалы печут. Дале убернути, почекати, та мож їх брати у блюдо. Дуже добре, ож не треба їх читаво добагати. Раз-два ся спечут, посолити, та мож їсти.
Букові тай ліщанкові грибы, кідь быв час, смажили си. Мож было їх и на рӯжнови спечи. Тко як знав тай мав дяку, так и робив.
Но треба повісти, ож у каждому реґіонї краю выдношеня до грибӯв было инакоє. У Свалявському відику брали гӯрчицї и голубінкы, а уже у Вирьхньому Марамороши йсї грибы не брали, казали за них губы, хоть мож їх было хосновати. Єдині виды грибӯв, котрі брали у каждому реґіонї – букові, лїщанкові тай березові. До вшиткых другых видӯв пӯдходили індивідуально, в зависимости выд знань. Тоты люди, што жили у відиках (околицях) городӯв, могли понести назбирані грибы на базар. Майлїпше было продавати білі грибы. Сюды парує образчик Фердинанда Бучина 1936. року. Туй жоны продавут низанкы із білыми грибами на площи Корятовича в Ужгородї.
Котрі грибы мож брати, тоты в нас мавут назву. Котрі отровні, авадь чилядня не знає, які они, бо не сохтуют їх збирати, за такі грибы кажут «губы», даґде «дурні грибы». Пӯд общу назву «губы» попадавут и вшиткі виды мухоморӯв.
Їстӯвні грибы. Майпопулярный гриб, котрый має дяку найти каждый грибарь – тото гриб буковый (Boletus edulis). Глядавут їх по гранках, у буковӯй хащи. Часто ся мечут рости у берӯзникови, по молодому стуршу.
Березові – єдны из майпоширеных грибӯв на території Подкарпатя. Березовых є пару видӯв. Ворохом они чинят єдну ґрупу.
Leccinum scabrum – простый березовый гриб, за якый усї знаєме. Вид Leccinum carpini у Горїшню̄й Боржаві кличут лїщанкові. Leccinum melaneum – березові грибы з темными шапками, кажут за них осїннї. Маєме щи сякі виды: Leccinum duriusculum, Leccinum holopus, Leccinum oxydabile, Leccinum crocipodium, Leccinum leucophaeum, Leccinum variicolor, котрі не мавут народну назву. Кажді з них инакі по фурмі тай цвіту шапкы итд. Попадавут пӯд общу назву «березові».
Пиля майпознатых грибӯв є ґрупа осиковых, майпоширена назва червенякы. Кой ся датко хвалит, ож назбирав червенякӯв, та бисїда буде йти за вид Leccinum aurantiacum. Люди дуже часто выдносят червенякы до березовых. Кажут, ож тото березовый, осїнный, хоть исе сут дві инакі ґрупы. Вид Leccinum versipelle мож легко упознати по товстому корїньови. Leccinum quercinumза структуров ги обычный червеняк, лиш шапков подабат на буковый, тому, кідь позирати здалеку, легко їх мож спутати. Грибы вида Leccinum vulpinum мавут довгый корїнь тай малу червену шапку. Ростут майчасто пӯд смереками. Сут и инші виды даной ґрупы, лиш у нас ся стрїчавут дуже рідко, а може їх и не є. Березові тай осикові выдносят ся до роду Leccinum.
Гӯрчицї (Lactarius resimus) – сякі грибы майчасто ростут по хамниках. Они докус білі, ги молоко. Дома їх треба файно проварити, вбы з них выйшла гӯркоть (уже-м написав, як из ними нарабляти у хащи). На зиму їх мож засольовати тай закладовати.
Голубінкы (Russula Pers.) – єдна ґрупа из пару видӯв. Виды межи собов сут инакі за цвітом шапкы. Дуже крыхкі, зберавут їх у кошар. Сякі грибы не парує заготовляти на зиму, хыба їх си зберавут смажити.
Не пошкодує чилядня, кідь си у кошар узьме зонтикы. Мож їх упознати по довгӯй нӯжцї тай великӯй, розкрытӯй сїрӯй шапцї. Дуже нагадувут зонтик (амбрелу), выдсї й назва. Стрічавут ся усяды: в хащах, садах, на подинах, пиля дорӯг. Майчасто їх выпікают на фанклику в муцї, авадь без ний. Мож їх и сушити на зиму, айбо не знаву, ци є датко, тко бы їх сушив, бо й зберавут їх не так масово. Кібы датко хотїв найти інформацію за зонтикы, лишаю латинську назву сього вида – Macrolepiota procera.
Активно в нас збиравут лисичкы(Cantharellus cibarius) тай лисичкы чорні (Craterellus cornucopioides).Познаті за свойим ароматом, фурт ся хоснуют у кулінарії. Чорні лисичкы найти май тяжко. Ростут у буковых хамниках пӯзно в осени малыми ворошками. Цїнят ся за свӯй ароматный смак. Закуповуют їх у рестораны.
В осени ся в хамниках траплявут квочкы (Ramaria flava). Ростут они великыми ґрупами. Рахувут ся условно їстӯвнї. Треба їх файно двычі проварити перед тым як смажити й хосновати. В зависимости выд реґіону Подкарпатя має инчакі назвы: квочка (Березникы), оленячі рӯжкы (Росоші), корчованя(Золотарьово), щіткованцї (Соймы).
У октовбрї чилядь ходит и на пӯдпінкы(опенькы осїннї, Armillaria mellea). Майчитаво їх росте там, де ся рубала хаща, но мож їх найти усяды по пнях (хащі, сады итд.).
Список грибӯв мож продовжити. Даґде збиравут гливы, дубові грибы и другі їстӯвні грибы. Ткось находив трюфелї – єднї из майделікатесных грибӯв. Лиш у зависимости выд реґіону єдны грибы будут брати, а другі нєт. Тому кошар у руснака не буде фурт єднакый.
Як чилядь ходит на грибы, многі знают по собі, читаво розписовати не треба. Чим ся розмиркне, устаєме та шіковно ся паруєме. Треба ся тепло убрати, а на ногы узяти чоботы. Узяти си якоєсь їдїня тай воды, бо Бог знає, кӯлько тай де ходити треба буде. Зависимо выд того, куды плануєме йти, береме тайстру тай ташкы. Кідь, приміром, чоловік иде дись близько, та не треба му великый гатіжак, а узьме си торбинку тай ташку тай буде. Но уже аж ся выладити май далеко, та навборот, треба ся паровати так, обы єґде пак было грибы скласти. Тко си хоче назбирати квочкы авадь голубінкы, тот мусит брати кошар, бо йсї грибы дуже крыхкі, та ташка не буде паровати. Не треба забыти малый складный нӯж. Кідь дожджит, бере ся з собов и дожджаник (кльонка-плащ), айбо дуже читаво не помагат.
Добре, кой ся вже йде горї, вытяти си палицю. Добре ся нив спирати у хамниках, де фурт берег, тай по подинах, стуршу тай кӯсницях убаляти росу. Мож ся нив вборонити выд гыда, кідь на нього натрапити, но лїпше го вбыйти, а не бити. Палицьов мож пӯднимати высокі травы тай папороти.
Чув им, ож уже датко ходит на грибы поночи. Бере з собов литрик, майчасто такый, што ся на голову натїгат, та йде в хащу. Кажут, ож пӯд тым світлом грибы файно видко. Я не провіряв, та не знаву, ци правда. Повіриме на слово. Говорят, ож идут уночи, бо рано много грибарю̄в, та усьо вызбирувут. Та вбы сьте знали, не лише у динь у нас на грибы ходят, ай уночи!
Заготовка на зиму нынї така, ги й давно. Май часто грибы, што ся принесут из хащі, рїжут та кладут сушити. Сушат на сїтцї над шпором. Кідь вонкы година, сїткы несут на двӯр. Мож ищи грибы сушити на подї. Но де бы ся не сушили, мусай за ними позирати, вбы не пересохли. Датко сушит грибы у електричнӯй сушцї, так май легко тай ефективно. Айбо й тото має свої мінусы, бо тягне много литрикы тай мало грибӯв стає за єден раз.
Айбо заготовкы сут и инчакі. Мож грибы помыти, порїзати на дарабчикы, потому файно проварити. А уже пак поскладовати у міщукы и покласти у камеру. Там они замерзнут, а пак у зимі хоть коли їх мож буде узяти, дасти їм ся розмерзнути й хосновати. На сякоє майбӯльше парувут топольові тай березові грибы. Мож їх и засольовати, но у нас сяк роблят май рїдко.
Мариновати наші ґаздынї сохтуют малинькі букӯвчикы. Читаво ся банок не закладе, бо много грибӯв треба назбирати. Айбо тото, што ся закладе, та в зимі ся дуже цїнит за свӯй смак.
Типирь на грибы ходят не лише, вбы си зробити добрый запас на зиму. Дїля обыватилю̄в подкарпатськых сел грибы – єден из малочисленых способӯв заробӯтка. Много людий ходят на грибы, а пак їх несут на базар. Ачий у каждому селї є троє-шестеро людий, котрі принимавут сырі букові, рїдко й березові грибы. Міста, де принимают грибы, люди кличут «точками» (чудно ми, як ся прижив у нас блатный жарґон). У такых містах грибы здают на кіла. Чилядня назбират, приміром, тайстру грибӯв, принесе туды, выкладе в ящик, а пак му важат. Кӯлько кіл заважит, тӯлько й гроший дӯстане. Стартова цїна майчасто 50, кідь слабый урожай – 70-100 гривню̄в.
Майвелику цїну мавут букові грибы, котрі щи дїлят на два сорты. Первый сорт – файні, чисті грибы, майчасто малинькі осїннї. Другый сорт – лїтнї, великі грибы. Они май мнягкі тай часто черваві, тому цїна за них май мала. Рїдко де принимают березові, за них цїна буде щи май менша. Май много, ги 15 за кіло продасти їх не мож. Мало тко має дяку за безцїнь їх здавати, айбо и так ся ткось находит, инак бы їх не принимали. У сякых заготовачӯв мож пак здасти й букові сушені грибы, котрі тоже, в зависимости выд сорту, будут мати свою цїну.
Но в послїдный час люди зачали активно продавати грибы через інтернет. По тематичных ґрупах на соцмережах, на вшилиякых сайтах, чинят обявы за продаж грибӯв. Товар є усякый: грибы сушені букові, закладовані в баночках и так дале. И там уже каждый кладе цїну яку хоче. А покупка ся выдбыват класичным способом: чоловік, што ся заінтересовав товаром, напише продавцьови, договорят ся за доставку тай оплату, тай готово. Тко продає, пӯйде на пошту, зажене грибы, та буде мати з того гроші.
Треба бы написати й за народні вірованя. Поправдї, якыхось віровань на дану тему дуже мало. Мож спомнити, ож грибарь ся зрана збират, та добре позират, обы дашто дома не забыв. Кідь рушит из домӯв, а забуде, приміром, ножик, буде ся мусїти вернути – а вертати ся не мож, бо не поведе ся. Тко ся сяк буде вертати, тяжко, ож на якісь грибы у хащи натрапит.
Были вірованя, за якыми віщовали, якый буде урожай. Кідь у лїтї ся вержут грибы, а буде їх читаво, та значит, ож урожай на полю буде слабый. Но тай навборот – кідь уже ся зачинат осїнь, а грибы ся щи не верли были, та значит, ож булї файно вродят. Но ниґда не было так, ож обы не было грибӯв тай не было файного урожаю. Много мусїло быти авадь єдного, авадь другого.
Є у чиляди фіґля. Тко, кой быв малый, їв авадь ступав у, перебачте ми, фекалії, та тот фурт много грибӯв збират. У руснакӯв, ги у другых народӯв Європы, є вірованя за босорканські кола – міста, де грибы ростут колом. Люди вірят, ож на такых містах босорканї робили шабаш. Де танцьовали, там пак и зачинали рости кругами губы.
Напослїдок поговориме за грибы у русинськӯй літературї. Ачий каждый истинный руснак дуже любит ходити на грибы. Йсе ся дотулят и до нашых літераторӯв. Тема грибӯв у роботах русинськых писатилю̄в пӯднимат ся дуже часто. Знаву по собі, тото не просто так, бо хожіня на грибы є дарабчиком нашого живота. Подаву фраґменты поезії тай прозы выд нашых авторӯв.
Пудпінкы «Пудпінкы» я люблю їсти Май дуже, ги «білі». Бо й зуправді вни май добрі, На самому ділі. Люблю їсти з часныком, Жона – в маринаді… Устаются пак сліды В ниї на помаді… Василь Попик Букӯвчик Букӯвчик малинькый пӯд буком росте У густӯм хамничку и по долах. Косиця пахняча пиля нього цвіте, пӮду за ним по всьых горах. Вӯн файно ся спрятав, пӯд вялі листочкы, Чекат, кой пӯде у кошарчик. Из грибом біжу через зворы й мосточкы, Красного не має й базарчик. Мигаль Чикивдя Грибарськоє щастя Знаю ліс, як свою постіль, Як школярикы букварь; Я не йду туда у гості, Там ги дома я, грибарь… Мигаль Чухран Тиха вадаска Мині вадаска тиха вдана, И ни бере ня в хащи страх, Штимую сяк до днины з рана, Пробічи по грибных містах. Иван Бинячовськый Грибарь-мухоморофоб Под березков поселилася дружна фамилійка грибÿв. Стройні, здорові, они кокетно кукавуть из травы и радувуть око пастелными шапочками. Картина неперевершена свойим совершенством. Шедевр! Но пройшов мимо легкомысленный грибарь и люто помстився над єї фактуров. Палицьов повбаляв, ногами покопкав, щи й притоптав. Де вже было сьому варіантови до того первого, оріґінального! А зашто така кара? Лем за тото, ож не букÿвчикы. Но зато – які красні! Высокі, фуремні, червені шапочкы з білыми цятками, чіпкастый ґалір под шапочков. А-а! Мухомор? Тот дурный, ядовитый? Його тото треба щадити? Та так йому й треба! Ци не зробити перед ним реверанс и елеґантно прегласити в кошарик? В кошарику йому не місто. Айбо у себе дома вÿн має чим избудити у благородного грибаря зачудованя и естетичну радость. Не задарь и в нашÿм домі сесь пластинковый гриб хоснуєме як декоративный елемент на предметах. Ци не замінити нам неприязень на добросердечность до сього маленького чуда природы? Не годиться до губової поливкы, – пощадиме го за його красоту. Василь Молнар
Днись тиха вадаска має май читаво традицій, ги она мала в давнину. Йсе єден из примірӯв, коли в типирішнї дны якоєсь дїйство має не упадок традицій, ай наспак, їх богатый розвӯй. Пиля каждорӯчного збираня грибӯв у руснакӯв крїпнут знаня міколоґії, што тоже добре. Наостанок каждому грибарьови хочу пожелати серенчливого гляданя и повну торбу буковых!
Автор: М. Чикивдя 10 октября 2022 год
Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать источник https://rusinskiimir.ru/ и автора произведения Михаил Чикивдя, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд).Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
