Жажда Творить
Человек вообще, возможно, и несчастный, но счастливый художник, распирающий жажда творить.
Я сгораю от желания изобразить ту, которая мне появлялась так редко, исчезала так быстро, словно что-то прекрасное и взлелеянное в мечтах, что его неизбежно теряет путник, которого всевластно относит ночь. О, как давно она уже отошла!
Она прекрасна, она более чем прекрасна: она – волшебная. А преобладает в ней черное: все, что внушает она, ночное и бездонное. Ее глаза – два вертепа, в которых непонятно мерцает тайна, ее взгляд озаряет, как молния: это – взрыв во тьме.
Я бы сравнил ее с черным солнцем, если только можно представить черное светило, проливающее свет и счастье. И все же больше напоминает она Лунную, ибо едва ли не сама Луна прикоснулась к ее лбу своими злопророчными пальцами; но она не идиллическая Лунная, похожая на холодноватую невесту, она – губительна и пьянящая, и лицо ее, просматривая из глубины неба сквозь грозовую ночь, то и дело скрывается за проплывающими облаками; нет, она не мирная и скромная Лунная, посещающая сны людей благочестивых, она – звезда, сорванная с неба, побежденная и смущаемая, которую Фесалийские Колдуны жесточайше заставляли танцевать на ужасной траве!
За ее небольшим лбом живут неуступчивая воля и жажда жертвы. А там, в нижнем краю этого волнующего лица, где дрожащие ноздри вдыхают неизвестное и невозможное, вспыхивает, с благодатью несказанной, смех большого рта, красного и белого, и – волшебного, внушающего мечту о чуде горделивого цветка, расцветающего.
Есть женщины, которые разжигают желание победить их и испытать солод с ними; но эта вот внушает желание медленно умирать в ее взгляде.
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
ЖАДОБА ТВОРИТИ
Людина взагалі, можливо, й нещасна, та щасливий митець, якого розпирає жадоба творити.
Я згораю од бажання змалювати ту, котра мені з’являлася так рідко, зникала так швидко, наче щось прекрасне і омріяне, що його неминуче втрачає подорожній, якого всевладно відносить ніч. О, як давно вже вона відійшла!
Вона прекрасна, вона більш, ніж прекрасна: вона – чарівна. А переважає в ній чорне: все, що навіює вона, є нічним і бездонним. ЇЇ очі – два вертепи, в яких незбагненно мерехтить таїна, її погляд осяває, наче блискавиця: це – вибух у пітьмі.
Я порівняв би її з чорним сонцем, якщо лише можна уявити чорне світило, що проливає світло і щастя. Та все ж більше нагадує вона Місяцівну, бо ж чи не сам Місяць доторкнувся до її чола своїми злопророчими пальцями; але вона не ідилічна Місяцівна, що схожа на холоднаву наречену, вона – згубна й п’янлива, і обличчя її, проглядаючи з глибини неба крізь грозову ніч, раз по раз заховується за хмари, що пропливають; ні, вона не мирна й скромна Місяцівна, що навідує сни людей благочестивих, вона – зоря, зірвана з неба, переможена й бентежна, яку Фесалійські Чаклунки щонайжорстокіше змушували танцювати на нажаханій траві!
За її невеликим чолом живуть непоступлива воля і спрага жертви. А там, у нижнім краї цього хвилюючого лиця, де тремтливі ніздрі вдихають невідоме й неможливе, спалахує, з благодаттю несказанною, сміх великого рота, червоного і білого, і – чарівного, який навіює мрію про диво гордовитої квітки, що розквітла на вулканічнім грунті.
Є жінки, що розпалюють бажання перемогти їх і зазнати на солоди з ними; але оця ось вселяє жадання повільно вмирати в її погляді.
