ОКНА
Кто смотрит снаружи в открытое окно, никогда не увидит всего, что видит смотрящий в окно закрытое. Ведь нет ничего более глубокого, таинственного, более плодотворного, угрюмого и ослепительного, чем окно, изнутри освещенное свечой. То, что можно видеть при дневном свете, всегда менее интересно, чем то, что проявляется за освещённым стеклом. В этой черной или облученной яме живет жизнь, мечтает жизнь, страдает жизнь.
Там, над волнами крыш, в одном из окон я вижу женщину, пожилую, уже морщинистую, бедную, постоянно склоненную над чем-то, и которая никогда не выходит из дома По ее лицу, по ее одежде, по ее рукам, по ее самым неуловимым пустякам я воспроизвел историю этой женщины, или, скорее, легенду, и когда сам себе ее рассказываю, то плачу.
Если бы это был какой-нибудь бедный старик, я бы и его историю воспроизвел так же легко.
И спать ложусь гордый тому, что я жил и страдал у других, как в самом себе.
Может, вы скажете мне: Ты уверен, что твоя легенда правдива? А что мне до того, что есть действительность вне меня? Она ведь помогла мне жить и почувствовать, что я есть и что я такое!
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
ВІКНА
Хто дивиться знадвору у відчинене вікно, ніколи не побачить усього, що бачить той, хто дивиться у вікно зачинене. Адже ж нема нічого глибшого, таємничішого, пліднішого, понурішого й сліпучішого, аніж вікно, зсередини освітлене свічкою. Те, що можна бачити при денному світлі, завжди менш цікаве, ніж те, що проявляється за склом освітленим. В цій чорній або ж опроміненій ямі живе життя, мріє життя, страждає життя.
Там, понад хвилями дахів, в однім із вікон я бачу жінку, літню, вже зморшкувату, бідну, постійно схилену над чимось, і яка ніколи не виходить з дому По її обличчі, по її одягу, по її руках, по її найневловніших дрібницях я відтворив історію цієї жінки, чи, радше, – легенду, і коли сам собі її переповідаю, то – плачу.
Якщо б це був якийсь бідний старий, я б і його історію відтворив так само легко.
І спати лягаю гордий з того, що я жив і страждав у інших, як у самому собі.
Може, ви скажете мені: «Ти впевнений, що твоя легенда правдива?». А що мені до того, чим є дійсність поза мною? Адже вона допомогла мені жити і відчути, що я є і що я таке!