ІГРАШКА ЗЛИДАРЯ Хочу навести вас на роздуми про одну безневинну розвагу. Бо ж так мало забав, які б не були злочинними. Коли ви зранку виходите з дому, маючи намір побродити вздовж великих доріг, не забудьте наповнити кишені різними дешевими дрібничками – це може бути приплюснута фігурка клоуна, який рухається при допомозі єдиної нитки, такий же коваль, що постукує молоточком, вершник і кінь, в якого замість хвоста свисток, – і чи побіля шинків, чи попід високими деревами роздавайте ці свої дарунки незнайомим бідним дітям, яких стрічатимете. І тоді ж звертайте увагу на очі цих дітей – вонирозширятимуться, розширятимуться! Все ще не вірячи у своє щастя, діти не наважуватимуться брати іграшки. А далі – малими рученятами цупко вчепляться в дарунок і помчаться од вас, як це роблять кішки, які тікають подалі, аби з’їсти шматок, що ви ж їм і кинули, бо вони вже навчені остерігатися людей. Побіля дороги, за решіткою просторого саду, на протилежнім кінці якого щедро облитий сонячним промінням сяяв своєю незрівнянною білиною прекрасний замок, стояла дитина, гарненька й свіжа, зодягнута по-сільському аж занадто кокетливо. Розкоші, безтурботливість, звичний вид багатства роблять цих дітей настільки милими, що, здається, замішені вони зовсім з іншого тіста, ніж діти середняків та цілковитої бідноти. На траві побіч неї валялася розкішна іграшка, така ж свіжа, як і її власник, вилакувана, позолочена, зодягнена у все пурпурове, оздоблена пір’їнами і скельцями. Однак дитина була байдужою до цієї іграшки, й ось куди вона дивилася. По другий бік ґрат, на дорозі, між будяками і кропивою, стояла інша дитина, брудна, хирлява, закіптюжена, одне із тих хлоп’ят-парій, в якім око безстороннє могло відкрити таку красу, як і око знавця, що може вгадати ідеальний живопис під грубуватим шаром каретного лаку, лиш для цього з хлоп’яти треба зняти відразливу іржу злиденності. Крізь цю символічну перегородку, яка розмежовувала два світи, велику дорогу і замок, бідна дитина показувала багатій свою власну іграшку, яку та жадібно роздивлялася, наче якусь рідкісну й незнайому диковину. А тою іграшкою, що нею малий нечепура розмахував, здригав і потрясав у своїй загратованій шкатулці, було не що інше, як живий пацюк! Батьки хлоп’яти в цілях економії, безперечно, придумали йому іграшку із самого життя. І обидва хлопчаки по-братньому всміхалися один одному, висяюючи зубами однакової білини. Автор: Иван Петровций
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
