ТІСТЕЧКО Я подорожував. Навколишній пейзаж був сповнений всевладної величі й благородства. І тут же якась часточка цього пейзажу, цієї величі й благородства передалася і моїй душі. Мої мислі розпурхувалися з такою легкістю, наче самі були зіткані з того повітря; ниці пристрасті, на кшталт гніву або ж брудних любощів, так же віддаленіли, як і хмарини, що пропливали там, у глибині безодень, під моїми ногами; я відчув свою душу такою ж неосяжною, такою ж чистою, як і небесна блакить, що сповивала мене; спомини про все земне долинали до мого серця ослабленими і стишеними, неначе дзвоники незримих отар, що проходили десь далеко, аж надто далеко, схилом іншої гори. По невеличкім, недвижнім озері, аж чорнім од своєї невимірної глибини, час од часу пропливали тіні хмарин, схожі на маяння плаща якогось повітряного велетня, що пролітав небесами. І я пригадую, що це урочисте й рідкісне відчуття, спричинене величним, але цілковито мовчазним рухом, усього мене повнило радістю, до якої долучався й страх. Отже, завдячуючи піднесеній і надихаючій красі, що оточувала мене, був я в цілковитій згоді з самим собою і з усесвітом; думав я навіть, що в моїм оцім довершенім блаженстві, у цьому повному забутті всього земного зла я буду змушений визнати не такими вже й наївними докази газет, які стверджують, що людина від народження – добра; тоді, скоряючися всевладній потребі невиправної матерії, забажав я ослабити втому й вгамувати апетит, який збудило в мені таке довге сходження. Я вийняв з кишені добрячий кусень хліба, шкіряну чашечку, пляшку з особливим еліксиром, який у ті часи продавали туристам; на випадок потреби його можна було користати, доливши до нього снігової води. Я спокійно розрізав мій хліб, як легкий шерех змусив мене підвести очі. Переді мною стояла маленька істота, вся в лахмітті, чорна, скуйовджена, і своїми запалими очима, полохливими й благальними, пожирала мій кусень хліба. І коли ця істота зітхнула, в її стишенім і сиплім голосі я розрізнив єдине слово: тістечко! Я не міг утриматися од сміху, вчувши, якою назвою вшановано мій не такий уже й білий хліб, і відрізав, і простягнув йому добрячу скибину. Не одриваючи очей од речі, якої прагло, дитинча сповільнено наблизилось; а, вхопивши скибину рукою, швидко позадкувало, наче боячись нещирості моєї милостині, або – що я передумаю. Та в ту ж хвилю його збив з ніг інший маленький дикун, що невідомо звідкіль з’явився, і був так дуже схожий на першого, що їх можна було сприйняти за близнят. Обидва покотилися по землі, виборюючи здобич, і, очевидно, жоден не хотів пожертвувати половини братові. Перший, розлютившись, схопив другого за волосся; а той вціпився зубами йому в ухо і тут же виплюнув невеликий закривавлений шматок разом з добірною лайкою на місцевій говірці. Законний власник тістечка спробував застромити свої малі пазурі загарбникові в очі, а той, у свою чергу, з усіх сил однією рукою душив ворога, а другою намагався засунути до кишені винагороду за битву. Та, збуджений відчаєм, переможений схопився на ноги і ударом голови в живіт збив переможця на землю. Ах, задля чого описувати це бридотне побоїсько, яке насправді тривало довше, ніж цього, здавалося, дозволяли їх дитячі сили? Тістечко переходило з рук в руки, чи не кожну хвилю міняло кишені, та, на жаль, і воно змінювалося в об’ємі; коли ж, нарешті, знесилені, засапані, скривавлені, вони спинилися, не будучи спроможними битися далі, уже, по правді кажучи, й не було за що продовжувати побоїсько: хлібна скибина зникла, вона розпорошилася на крихти, подібні до піщаних зернин, з якими й змішалася. Це видовисько потьмарило навколишній пейзаж, і та тиха радість, якою повнилася моя душа до того, як я побачив цих маленьких чоловічків, безслідно зникла; та ще досить довго стояв я там сумовито, твердячи ненастанно: «А все ж є такий прекрасний край, де звичайний хліб звуть тістечками, ласощами настільки незвичними, що через них може розгорітися братовбивче побоїсько!». Автор: Иван Петровций
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
