Коли давно щи была в нас корова, Йüв было Мóнція имня. Я сам ї на толоку поганяв, Де костерéва зрóсла превысока, Де цїмборы ся бавили у ножик, Авать ся кóцкали камінчїком гладкым, Вать клáли вгинь, и вдгóрі вив ся дым На вты страшилища похожый, Што м знав за них из дїдовых казок, Онь им вночи бояв ся уйти з хыжі. А вдинь тото быв дым, што небо лиже, И вдгорі досягає до хмарок. А я иннись вже тяжко досягаву Путями памняти до того дня, Кой первый раз им ýлїз на коня. Лем як носив ня по толóцї – памнятаву. А Мóнція ся пасла, гибы нич Довкола ся такого ни вдбывáло, Што пак навхтема в памнять ми запало, Айбо того ниє вже – як ни клич!.. Товды и пса сьме мали, ймня му – Дýнчі. Ввüн на толоцї ми корову завертав. Кить видїв мыш в норі, та гавкотáв – Хоть и ни злый, та дуже быв гавкýчый. Корова у нас была сивовата, А пес – жовтявый… Но, а за коня Ни впстало нич у памняти у ня, Лем: кить лягав дись – сил ни мав устати… Инниськы сам я тяжко уставу. Най тяжко, айбо радо споминаву Як на толоку я корову заганяву, На сонїчком пропечену траву. Я вижу пса, што бігать и гавчить, Коня, што льüг и ни бирує встати. Лем сонце в небесах ни годно стати: Плыве помеже хмар – в иннишньый динь спішить. Автор: Иван Петровций
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ и автора Иван Петровций, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.