Русинский поэт Володимир Рошко «Пудкарпа́тя – чунны́й кра́й, про вино́ ту чи́стый ра́й. Вся́ды ви́диш винніці́…»

Русинский поэт Володимир Рошко «Пудкарпа́тя – чунны́й кра́й, про вино́ ту чи́стый ра́й. Вся́ды ви́диш винніці́…»

ЛУҐОШ

Пудкарпа́тя – чунны́й кра́й,
Про вино́ ту чи́стый ра́й.
Вся́ды ви́диш винніці́,
Та гі ры́бу у ріці́.
В рунині́, на берега́х,
Пе́ла хі́жі у двора́х
Вся́ды ту росте́ вино́.
Сьись сохта́ш у нас давно́.
Пудкарпа́тський спо́знаш дву́р,
Яки́й бы там не бôв му́р.
Лу́ґош в ка́ждôму двôрі́,
Тя́гнеся вино́ гурі́.
Наладжє́ний із сула́ку –
Влі́ті хо́лод нам на дя́ку.
Лу́ґош, то не пи́сся ла́ба,
Де боло́то, там і жа́ба.
Як до Па́на мош ще жы́ти?
Лу́ґош му́сить в двôрі́ бы́ти.
Ту вино́ не на пара́ду,
Хусна́ ма́єме грома́ду.
Єде́н кôрч ту́лько уродить –
Ви́нниця так не напло́дить.
Лу́ґош кры́є з вши́тких бốку,
Дôщ не чи́нить ту мôрốку.
Пали́ть со́нце – хо́лод ту́ є,
Ани́ ві́хром не заду́є.
Сядь пуд лу́ґошом, спочи́нь,
Мі́ста лі́пшого уде́нь
У двôрі́ ани́ не на́йдеш.
Лі́пше ту, гі до хиж за́йдеш.

Най лем гре́зники дôзрі́вуть,
Па́хне так, што вшы́ткі млі́вуть.
А вино́браня як при́йде,
Помочи́ ся фа́йта зы́йде.
Бы́рвеся в гôрду́в вино́,
Дівки́ стốпчуть на багно́ –
Му́шту ма́єме гôрду́в.
Да́ле, най бы ка́ждый чу́в:
Гốстяться і заспіва́вуть,
Пуд лу́ґошом загуря́вуть.
Влі́ті лу́ґош – дру́га хи́жа,
Руснако́ви она́ бли́жа.
В хốлôді ся дасть спочи́ти,
І заї́сти, і роби́ти.
А го́ститися як ту фа́йно,
На се русна́к ка́же “А́йно”.
Стул із сту́льцями розкла́ли,
Ї́сти, пи́ти там накла́ли.
Гі у лі́сі фа́йно ту́й,
Пий, співа́й і не бану́й.

Сьись сохта́ш – то на́ша тва́рь,
Гі про пастыря́ біґа́рь.
Без лу́ґоша – не обы́стя,
Та гі де́рево без ли́стя.
Кіть в тя лу́ґоша ніє́,
Штôсь хіби́ть, не устає́.
Лу́ґош ра́дує русна́ку,
Нам дару́є фа́йну дя́ку.
Як без лу́ґоша прожы́ти?
Ґу́та хốче нас хопи́ти.
Кіть без ньо́го – штось хіби́ть,
Руснака́ душа́ боли́ть.
Вун гі ти́нґіль в колесо́ви –
Лу́ґош в на́шому дворо́ви.
Про нас лі́пшого ніє́,
Кіть вун пе́ла хі́жі є́.
Пста́немеся без хліва́,
Без пили́вні вадь чуря́.
Вốбуруг нам не хіби́ть –
Най ся лу́ґош зелени́ть.
Мы бы лу́ґош насади́ли,
Кібы́ на Гôве́рлі жы́ли.
Сьись сохта́ш про нас сяты́й,
Лу́ґоше, наш дороги́й.

Автор: Володимир Рошко

Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперссылку на автора; Володимир Рошко https://rusinskiimir.ru/  в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Left Menu Icon