У ПÔЛЮ БЕРЕЗА
В пốлю схи́ляться бере́за.
Ско́рше п’я́на, гі твере́за.
Розпли́хтана дốкус є́,
Ґốмбіць чий не устає́.
Ко́нарі пообвиса́ли,
Се вôлốся не чеса́ли.
Вершо́к на нюй пелеха́тый,
Попле́теный, кôструба́тый.
Матлю́ґаться на всі бо́ки,
Чу́дно се в молôді́ ро́ки.
Ли́стячко друбно́є ге́т,
Жытя́ в неї – то не ме́д.
Обску́бана, ві́хром би́та,
Та гібы́ не бы́ла сы́та.
Ко́пыльча, росте́ сама́.
А най при́йде ту зима́.
Ко́нарі пообмерза́вуть,
За́йці ко́жу побгрыза́вуть.
Ко помо́же, посану́є,
Кіть саме́нька, се́ґинь, ту́ є.
Лем на ярь ся бізова́ти
Мош, ай ли́стя розпуща́ти.
По́била її недốля,
Бо єдна́ ту се́ред пốля.
Так-то бы́ти лем саму́й,
Йốйкай, гốйкай, кôсь учу́й.
Росте́, му́читься бере́за.
Біда знає, ци твере́за.
Се́ред пốля, в самоті́.
Кôму́сь ча́жко у глоті́.
Сироту́вка, гет саме́нька,
На віхра́х росте бідне́нька.
Му́читься, но хốче жы́ти,
Ща́стя ма́ціцько хопи́ти.
Штôсь хôті́ти, вадь штôсь ма́ти,
Тре́ба ся за тым змага́ти.
За́дарь нич ся не дає́,
Войова́ти опстає́
З тым, што жы́ти заваджя́є,
Із бідốв, што тя чекає́.
Сама́ в пốлю, без роди́ны,
Без цімбо́ру, без діти́ны…
Ніє́ з ким полопоні́ти,
Ли́стьом перешелесті́ти.
А́ни кốрча дốвкул не́ї.
Як дубрі́ в оранжере́ї.
Хôть чужі́ там, ты не са́м,
Ві́рує бере́за сна́м.
День за дньом і рук за ро́ком,
Схи́ляться за єдны́м бо́ком.
Іще молода бере́за,
Ні́што пи́ти, та твере́за.
Лем твере́зо позера́ти
Му́сай, бы не банова́ти,
Штô’сь не ві́дів де упа́деш,
Ай мнятко́є не пудкла́деш.
Жытя́ вốстрі ку́нці ма́є,
Сі́нці ли́шать, де́рти зна́є.
Так береза росте́ в пốлю,
Має до́ста біды́, бốлю.
А жытя́ ще дожыва́ти…
Ко́ т’ти при́йде помага́ти?
Най бы хôть ся ді́ти ве́рли
Дôвко́ла і ві́хор спе́рли.
Бы од спе́ки застава́ли,
У біді́ бы помага́ли.
Не дав Бог когось лиши́ти,
По́зад себе зе́рно жы́ти.
В пốлю му́читься бере́за,
Біду́вучи, хôть твере́за.
Пи́дік, што ся ту жалі́ти,
Кіть не обросли́ ю ді́ти.
Такий має вна сохта́ш,
Што ’го ни́кôму не да́ш.
Не прода́ш, не подару́єш.
Што в тя є, то і убу́єш.
Ка́ждый хрест лем свуй несе́,
Од нього ся не стрясе́.
До чужо́го тубі́ фу́ч,
Спи, не спи, як при́йде ну́ч.
Вадь терпи́, а вадь гріши́.
Сво́є лем субі́ лиши́.
Наріка́й, не наріка́й,
Суждено́ т’ти, лем ’го ма́й.
Ла́комся – то не помо́же.
Пуві́ч – Дя́куву т’ти, Бо́же!
Автор: Володимир Рошко
Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперссылку на автора; Володимир Рошко https://rusinskiimir.ru/ в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
