Русинский поэт Володимир Новак «Діагноз дохтора – ишемічный, обширный инсульт прозвучав, ги кой батӱг луснув…»

Русинский поэт Володимир Новак «Діагноз дохтора – ишемічный, обширный инсульт прозвучав, ги кой батӱг луснув…»

БӰЛЬ

 Исе є банальна правда, аж истинні чувства межи людьми мож видіти лем у біді.

 Діагноз дохтора – ишемічный, обширный инсульт прозвучав, ги кой батӱг луснув, хоть быв логічним кунцьом  болістей и условій його житя у послідні годы. Сперед сього были два мікроинсульта, кой без тями привозили го у  коргаз, доста часто пӱдскаковало кревляноє давленіє. Нервозноє, мейригованоє житя и дома, и на роботі позад нестач и тягостей, што были за шором  довкола. Люде переживали тяжкі часы у бідности, страхови, непорозумилӱй войні, без радостей и надії. Сяк было. Удти и болісти, и мейриг, и його инсульт.

 Уже бӱлше года вӱн лежав ги кимак, не бирувучи кивати ани руками, ани ногами, ани говорити нич. Єдно быв годен – кліпати очима. На його нещастя, лишив ся при ньому ясный аналітичный розум, котрый му пӱдказовав,  аж у сякӱй ситуації йому ліпше умерти и не мучити себе и другых. Ба як ото учинити?

 Удень быти из ним никому. Жона робить учителькôв, рано иде у школу, вертать ся за вӱсім-десять годин, вна сама болісна на почкы, часто хвора, мусить убходжовати лежачого чоловіка. Она ниґда не робила ото, што юй ся не любить, а тут мусай, хоть дуже ся мерзить. Оприч жоны, дома не є никого, старша дівка жиє из родинôв и рідко заходить, молодша тоже далеко у вариші, держить ся там за роботу, бо иншак не ужиє.
Вӱн всьо ото розуміє и часто лежить голодный, неухареный. Уд довгого лежаня зачалися пролежні и гнілосні раны. Бӱль стає нестерпима, из очий самі течуть слезы. Подаколи уд боли його лишать тяма, и тогды  йому благо.

 Из осіньов прийшла студінь у хижі, вӱн розумів, аж жона економить газ. Она дала на нього ище єден покровець, лем вӱн не грів. Йому было студено. Трафило ся май страшноє: рушив ся камінь у почці. Вӱн хотів за ото дати знати жоні, айбо не змӱг.
 Камінь быв великый, из острыма кӱнцями и помалы ся двигав, розрізавучи из середини живу плоть. Його платя и постіль были у креви. Вызваный дохтор нараз спознав, аж што ото є, зачали колоти обезбольовачі, ба нич не помагало. Уд страшныї боли вӱн вытяговав ся ги струна, скрипів зубами, обливав ся потом. Дохтор уповів, аж може умерти уд болесного шока. Такой покликали молодшу дівку из вариша.

 Приходячи до тями, вӱн просив уд Бога смерти. Уколи морфію лем мало полівляли його мученія.

 На третьый день камінь уйшов. Змученый, ледвы живый, вӱн лежав, позиравучи у білый плофон. Коло нього сиділа молодша донька и держала го за руку. Она, кой пришла, не удходила уд няня, переживала, плакала над ним, просячи уд Бога помочи.

 Юй не было мерзко убходжовати свого дуже болісного отця. Што лем мож чинила, вбы му было легше. Вӱн дорожив каждым мигом быти из ньов уєдно, и назад хотів жити. Они двоє уже ся научили межи собôв розуміти. Вна го голосно звідала, вӱн отвічав кліпками очий.

 Чоловік  дуже  любив  своїх  дітей. Лежачи бетяжный, переживав, аж  што и як буде послі нього, бо доньки дуже удрузняли ся межи собôв, айбо были му однако любимі и дорогі.
 Надыйшла старша донька из трьохручным онуком. Тот уздрів лежачого, унаженого дідика, напудив ся, зревав и утік.

 Сестры межи собôв говорили, пак за якусь дурницю посважали, ги усе, и из гнівом розуйшли ся. Исе дуже го стривожило. Вӱн хотів мира, розуміння и любви межи нима, а туй увідів, аж того не є. Кедь туй, пиля нього сестры изробили сваду, та што буде послі нього? Уд того переживаня стало му пулло, здуйнялося давленіє, вӱн почеленнів. Молодша донька  зробила му укол. Чоловік уже быв дуже слабый послі мученій. А теперь му стало ище й гурько уд того, што усе учив дітей уважати и любити ся межи собôв, а на сись час, кой вӱн нич не годен поправити вадь помочи, донькы при ньому, майже умираючому, рушать саму основу їх родины. Пак ото всьо, што вӱн досяг у свому житю?

 Туй забігли жона из старшôв донькôв, закликали скору помоч. Ба, ото вӱн уже не відів. Наглі штось мало иззяб, його удпустили усі болі, стало легко и радостно. Сперед очима, ги даколе, віділося поле из высокôв травôв и яркыма квітями.

Вдалині відніє ся свіжої зелені ліс, сонце залляло свойима лучами увесь Божий світ, а неширокôв тропôв у полі ідуть, держачи ся за рукы, його дві малі доньки. Они го не видять, говорять межи собôв, радувуть ся, смівуть ся и уддалявуть ся за горизонт.

 Прийшла скора, дохтор установив смерть, што ся стала позад нервового стреса. Ослабеноє серце удержовало великі фізичні болести, а душевну бӱль не збіровало удержати.

Автор: Володимир Новак 30 сентября 2016 год

Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать источник https://rusinskiimir.ru/  и автора Володимир Новак в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Добавить комментарий

Иконка левого меню