Літо Бабино чалує Деньім світлом и теплом, Файно сонечком цулює, Йде октовбром напролом. В травах золотіє листя, Янтарьовов жовтизнов, Ги урватоє монистя, Ги утрачена любов. Та любов пузньо-осіння, Котра пестить душі нам, Красна, тужна, бо послідня, Гладить нігов серця храм. Та любов, котру плекали Вшиткі прожиті рокы, Бо давно вни ї гледали І гадали на чічкы. Латичкы з них одрывали, Звідали ся чесно їх, Серенчу од них чекали - Вірили у дáвньый міф. Лем доричкы се не знали, Чом з них латичкы всі рвуть? Красоту вни даровали - Се є жíвота їх суть. Віхорь бавив ся з отавов, Гомбав гомбалку в саду, Осінь-дівку золотаву, Обнимав, ги молоду. Вна потихьі ґаздовала, В горах, хащах і полях, Красну співанку співала - Смуток прятала в піснях... А кой всягдьі притихало, Нучка юй дарила сон, Там ся вшитко забьівало, Там бьів иншакьій закон... Там серенчу свою мала, Бьіла вічно молодов, Од любови фурт співала Была Краснов, Золотов... Автор: Леся Адамова Стецович
Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать источник https://rusinskiimir.ru/ и автора произведения: Леся Адамова Стецович, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
