М. Чикивдя «Цїлый динь на пōлю треба было и минї выбыти, та усе’м си глядав які сь таланты. То’м мотыкōв ярочкы копав, то мыши…»

М. Чикивдя «Цїлый динь на пōлю треба было и минї выбыти, та усе’м си глядав які сь таланты. То’м мотыкōв ярочкы копав, то мыши…»

БУЛЬОВ ПО УХОВИ

Помалы, динь за дньом, тай кӯнчат ся лїто. Бōгу дяковати, ож дожили сьме до типирь. Выд коли ся зачала вōйна, вьд тоды усьо нам ся перемішало. Усьо такоє привычноє, каждорӯчноє зачало вызывати журбу. Журиме ся, а як ся поробит єдно, а як ся зробит другоє, а што чинити из иншым.

У яри сьме думали, ож ни будеме и садити, лишеме ся усього. Айбо ньет, из Бōжōв пōмӯчōв поярьовали сьме, а пак покопали тай добре. Тко сь ни ярьовав тай ни косив, є й так. Айбо туй пишу за себе тай за свойих. Другі най рōблят, як знавут.

Бог нас покарав за великі гріхы, што всї чиниме. Што война, а што страшна пōсуха сього рōку. Як ся зачала аномальна спека выд июня, та была до адде. Лиш сих днӯв мало знає й задощити. Айбо того дōщу мало. Хыбит нам бӯльше, убы ся земля промочила. Може бы ищи, за кониць авґуста тай септембер,наросли отавы пō пōлю, бо сонце попекло паллаґ, та ни є нич. Но на всьо Божа вōля, а мы уже помалы зачинаєме ся паровати до браня.

Ци вродили булї, ци ни вродили, уже як буде. Кōбы хōть што сь набрати, бо ни знаєме, як нарӯк буде. Мнōгі говōрят, ож буде голод, лиш ни привык'им вірити всякым віщунам, кōтрі Бог знає выдкі берут свōї проґнозы. Ити бы покосити бурян на сотинах, приладити усьо, а пак буде видко. Видит ми ся, ож набере ся дашто. Скоро настане динь, кōй копальов розрыє ся шорик, а мы вшиткі будеме позирати, ци выверло дашто буль. А пак кошары тай відра в рукы, та номай збирати. Брати май тяжко, ги садити, айбо помалы ся усьо повыбират.

Инак было давно, кōй ся брало в ручну. Мотыкōв булї'м ни брав, бо быви'м ищи малый, айбо на каждōму браню, на каждых сотинах, я участвовав. Быв'им фурт, выд рана до вечера. Лиш єден у ня спомин у гōлōві, як тото было дōвго. Кōй выбуду цїлый динь, до вечера, та думав'им си: "Боже милостивый, ачий выдцї ниґда ни пӯдеме". Типирь думаву, доста ся треба было чиляди мотыкōв намахати тай поклонити ся каждӯй бобальцї, што ся выкопле из шорика. До самого вечера мусай сōбōв намахати тай то ся схыляти, то наднимати.

Цїлый динь на пōлю треба было и минї выбыти, та усе'м си глядав які сь таланты. То'м мотыкōв ярочкы копав, то мыши, а май часто, боґары хоронив. А кōй надōїсть, та усе'м думав, як бы ся ищи бавити. Ходив'им такмкы, бігав, прятав ся, усе'м быв у хōду. 

Дуже'м любив дыням операцїю робити. Давали ми малинькый ножик, а я си находив пӯдходящу пацїєнтку, и паровав ся до операції. Прикачав си дыню, и ножом акуратно зачинаву розрізати. Повынимаву мякōть из ний, щӯпкы гет, та позираву, што їй хыба. Наші ми кажут: "Но што, найшōвись, што ї болит, - а я в ōтвіт, - ищи ми треба поглядати".

Пак найду якусь щӯпку, што ми ся ни пōлюбит, та гōйкаву: " Ни тото через исю щӯпку дынї бōліло!" Дале мякōть пōзмітуву у дыню, прикладу рану листко'м, та най си выддыхат, кобы здорова. Нїколи ми, треба ся было брати до другых дынь. Та сяк до вечера, доста їх пōлічу. Треба їх пак было брати дōмӯв, убы такуй свиням поресеровати, бо после операції ни судило бы їм ся дōвго побыти.

Айбо были такі дны, што ни мав'им сил чикати нич. Ни знав'им де ся дїти, як уже динь выбыти. Так ми уже было надōїло чикати, што словами ни передати. Ниякоє бавліня ня ни брало, дуже'м хōтїв ити дōмӯв. По через три минуты бігав им бульми, личив'им, кӯлько ся ищи упстало шорикӯв.

Тямлю єдного дне, дӯбрали сьме булї на сотинах, та зачали сьме ся збирати гет. "Леґдвы!", - пōдумав'им си тай радосно пувів у голос. Поязали ся міхы, выскладовали ся на машину вєдно из дынями, верли ся два-три навилкы буряну, та гет. Но я думав тоды так, ож гет. Но чого сь няньо, пиля вышного тына, повернув наполе, мало прӯйшōв, тай зопер машину. А стали мы были пиля бабиных сотин. Тоды ми мама пувіла, ож прийшли сьме ищи бабиным помагати брати.

Йой, бо што'м ся насердив тай засумив. Руно лиш єдно'м казав: "Пōйме гет, та пōйме гет!". А прабаба, прощена бы, пӯдыйшла ид минї, та каже: " Туй Мигальку ни много нам треба брати. Мы днись усї сотины итак ни хочеме выбрати. Адде, видиш, до тōй жōвтōй дынї выбереме шорикы, а пак гет".

Но думаву, добре тоды, пōвірю на слово. Сїв'им си, та позираву, коли уже до дынї дӯйдут.
Ни так тото и много, та мож уже почекати. Леґдвы уже дӯйшли до дынї, а я радуву ся, бо думаву си, ож ладиме ся збирати гет. Но позираву, а баба стара узяла ушливы, та яла за тōв дыньов бурян выдмітовати. Выдмитала бурян, та такуй из другыми жонами дале почала булї брати.

Ийōй, ōбдурила ня! Пак казала ми єдно, а вни чинят другоє. Уже''м ни мав сил тирпіти. А на бабу'м ся намириґовав, намириґовав. "Но зараз вам буде за брихню!", - пōдумав'им си, тай пōбіг'им ид шорикам. На землю были высыпали булї, убы просыхали, а я выдты узяв єдну, та бабі вер прямо в ухо! Лиш йōйкнула. За тото, ож ōбдурила, та дӯстала добре. А я пак ищи мало почекав, та увидїли, ож дїла ни буде, и повели ня дōмӯв.

Ой минуло ся тото, минуло. Уже два рокы як прабабка Янова, прощена бы, умерла. А днись ся догадав за сись случай из дїтōчых днӯв. Усе, кōй браня приходит, та фурт ся нагадаву за тōту булю, што'м у бабу запустив. Кōй си споминаву, та усе бы'м ся смїяв. Кōй баба ищи жила, та коли'м приходив до ний у сезон браня, та фурт ми было смїшно. Усе'м споминав, та казав: " Ци тямите, як'им у вас булю вер, бо по за дыню пӯшли сьте булї брати?!"

Автор: М.Чикивдя 23 авґуста 2022 год

Вместе с вами, мы сделаем Русинский Мир лучше!

При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать источник https://rusinskiimir.ru/  и автора произведения Михаил Чикивдя, в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд).Фото использованы из открытых источников интернет пространства.

Left Menu Icon