Чужинська доля Вже птахи,повертаються додому, а заробітчанин і досі в чужині. Рветься душа і сльози рікою- скільки родин,поділено на дві... Хтось там,хтось тут удома, а хтось з сім'єю,топче чужі краї. В страху життя,буденності погроза, і не тільки очі їхні у сльозі... Мала дитина,забуває рідну мову, і забуває край,де народилася і жила. Батьки птахом би,полетіли в раз додому, але і досі-як на землі так у душі війна. Село і хати,зовсім опустіли, і тільки чути рідко,гул авто. Хати побудували люди,сади садили, але в страху усе покинуто було. Судити щось і когось,нам не дано, час все розсудить-але пізніше... Одне біда-життя людське пройшло, і чужині відамо ми,роки свої світліші. У згадках досі-сміх дітей на дворі, і просто розмова на вулиці людей, Не знаю-чи повернути,це усе ми в змозі... Я з сумом поглядаю,на ключ маленький від дверей. Автор: Бабич І.М. 19 марта 2024 год
Вместе с вами мы сделаем Русинский Мир лучше!
При копировании данного материала, либо использования в любом виде (печатном, аудио, видео) на своих ресурсах, просьба указывать гиперактивную ссылку на источник https://rusinskiimir.ru/ , в иных случаях будем обращаться в соответствующие инстанции (админам соц.сетей, и Суд). Фото использованы из открытых источников интернет пространства.
